Напысаты лыст до героя твору клымко

охота – один из самых древних промыслов. особенно большую роль она играла в красноярском крае. ведь наш край богат различными зверей и птиц. тайга в нашем крае занимает большую по площади территорию, чем другие природные зоны. большинство царских шуб и головных уборов были сшиты из сибирского меха. с тех пор уже утекло много воды, сменилось две формы власти, и охота стала далеко не похожа на ту, что была раньше. с появлением современных технологий представления об охоте круто изменились. появились оружия, различные силки и капканы.

так же в охоте появилось новое понятие «культурная охота» по моему мнению «культурная охота» - это охота с использованием фоторужья. ведь охота за хорошим снимком, бесспорно, по выплеску адреналина и ощущениям, может сравниться с погоней за лосем. фотоохота полностью позволяет сохранить девственную, нетронутую красоту природы во всём её великолепии и разнообразии. она может показать другую сторону природы: прекрасную, незабываемую и неповторимую.

этот рассказ на тему охота с описанием в прошлом году его рассказывала в своей школе придумывала

"Моя душа — це храм чи купа цегли?" (за романом Олеся Гончара "Собор") (ІІ варіант)

Душа людська...

Що воно таке?

Так чи інакше, але є в людини дещо, що робить її саме людиною. І ми називаємо це "дещо" душею. Це слово несе в собі позитивний зміст: душа — добра, свята, рідна... І значно рідше ми чуємо: зла, жорстока, продана дияволу душа. Про погану ж людину часто кажуть: "у нього немає душі".

Отже, душа — це щось позитивне. Але і прекрасні споруди можна перетворити на купу цегли. Це відбувається з різних причин. Часом життя заганяє людину в глухий кут — і душа її перетворюється на руїну, а іноді людина сама руйнує власну душу.

Про це й розповідає нам роман О. Гончара "Собор".

Побудований він на протиставленнях і контрастах. У одних людей душа — собор (як втілення краси, духовності, добра), у інших — купа цегли, або (що ще гірше!) — взагалі вона відсутня. А проявляється це у ставленні до різних подій і явищ, з якими людина стикається в житті.

Основа життя — кохання, сім'я, продовження роду. тому ми бачимо в романі з одного боку Віруньку та Івана Баглая з їх зворушливою вірністю і ніжністю, Єльку та Миколу з їх романтичною чистою закоханістю, а з іншого — бригадира, який наплював Єльці в душу, "батькопродавця" Володьку Лободу, що бачить у дівчині красиву річ, яку треба шліфувати.

Скрізь і всюди людину оточує природа. Старий Лобода закликає кожного посадити дерево. Його ж син збирається затопити або висушити (йому однаково) плавні, аби відзначитися, догодити начальству.

Виявляється людська душа і в ставленні до предків, до історії, до свого коріння. Академік Яворницький навіть під загрозою смерті готовий захищати козацький музей від осквернителів. Існування цього музею збагачує Єльку, вона вдячна своїм предкам за прекрасний посаг: чисте небо і прекрасний собор. Микола Баглай схиляється перед генієм того юнака, що за три дні з очерету зробив "проект" майбутнього собору. А Лобода-"висуванець" разом із однокурсником Миколи Геннадієм вважає усе це "мотлохом" минулого.

Важливу роль в житті людини відіграє і мистецтво, що розвивалося ще з печерних часів. Поезія, живопис, музика — це людинознавство.

Объяснение: