Коротко про твір гуси лебеді летять

Серед багатьох творів михайла стельмаха  окремо стоять дві повісті – «гуси-лебеді летять», «щедрий вечір». автобіографічні за своїм змістом, вони ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій. ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, є батькам по господарству. але життя його не можна назвати сірим і буденним. у світі дитинства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове і реальне. так і зростає він серед чудової загадкової природи, вірячи й не вірячи в таємницю жар-птиці, по садках і левадах літо, яке залишає по собі то розквітлі суниці, то стиглі вишні. михайлик – непосидючий, беш-кетливий, і, разом з тим, доброзичливий і чуйний. є в михайлика і ще одна риса, яка виділяє його з-поміж інших дітей : «слабість» або «дурість», за словами односельців невситима – жага до читання. михайлик читає все підряд, що не встигли докурити в «селі». заради можливості читати він терпить багато прикростей: і нарікання матері, і глузування інших дітей. але той потяг до знань не залишився марним: михайлик іззадоволенням і успіхом учиться в школі. вражає розповідь його про батькову кирею. в ній носив його батько до школи взимку, коли михайлик не мав взуття, «я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку».  із вдячністю згадує михайло панасович про всю свою сім’ю. не-освічені, бідні люди мали красиві шляхетні душі. «мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». з особливою теплотою говорить стельмах і про свої діда й бабу. «жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини».  а «з незвичайної делікатності дідуся  дивувалися і потроху підсміювалися» сусіди. бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? » справжню науку проходить михайлик, спостерігаючи життя дорослого світу. він бачить і по-своєму сприймає не тільки добро, а й зло. нестатки у власній сім’ї навчили співчувати чужому горю, глибоко вражає його будь-яка несправедливість. палко протестує дитяча душа проти людської зажуч-ливості, нечесності, підступності. вчинки юхрима бабенка, сім’ї сільського священика, братів батька викликають у хлопця обурення. «прямо над нашою хатою пролітають лебеді» – так починається перша повість. цим образом вона і завершується. гуси-лебеді – своєрідний символ михайликового дитинства, який сяє йому все доросле життя. недарма ж бо «гуси-лебеді летять… над моїм дитинством, …над моїм життям! »

доброго дня, шановний яремо!

нещодавно я дізналась про ваші героїчні вчинки і вирішила написати вам листа. я вважаю, що ви дуже нетипова особистість і не просто  рядовий учасник коліївщини. хоч з самого початку ви мені здались трохи закомплексованим і   приниженим, тобто з дитинства затурканим і зацькованим наймитом, та це лише доля зіграла з вами злий жарт  «багатому на лати та на дрібні сльози»..  проте ваша висока гідність, яка в юності таки заявила про себе, змусила вас вступити до табору повсталих. спочатку ви гнались за матеріальним, що як на мене не дуже правильно. але згодом мене вражає ваше духовне відродження, коли по при головне ви ставили мету - здобути щастя. ви - дуже сильний характер, і по при погляди інших, я не вважаю вас месником. ви справді маєте ніжне і любляче серце. я найбільше ціную в вашому характері працьовитість, цілеспрямованість, доброту, чуйність, щирість, мужність, винахідливість, здатність пожертвувати власним життям заради іншого. і я буду намагатися прагнути до вас, як до свого ідеалу.

дякую вам! з повагою, добродійка.

Не помилюся, коли скажу, що кожен із нас прагне упіймати казкового синього птаха на ім'я щастя. звичайно, в усіх нас різні еталони щастя. та, мабуть, є якісь істини, обов'язкові для всіх, що полегшують його пошуки. проблему щастя вирішував і ч. діккенс, зокрема, у своїй повісті «різдвяна пісня в прозі». найкраще це можна простежити на образі головного героя — ебізінера скруджа. відомо, що герой був надзвичайно багатий, мав фірму. але чи був він щасливий? він взагалі вважав подібні речі дурницею, абсолютно не потрібного в житті. головним для скруджа завжди були гроші, він їх любив найбільше.! але, як відомо, «його багатство і людям не приносить добра, і його не втішає». скрудж дуже самотній. ні родини, ні друзів, він нікого не любив, не здатен навіть співчувати. та герой не звертав на це уваги. хоча буває в житті момент, коли доводиться замислитися над своїм життям. для скруджа це були подорожі з духами минулого, теперішнього і майбутнього. найсильнішим моментом цієї мандрівки було страшне видовище власної смерті й відкриття того, що вона не викликала ні в кого співчуття. потрясіння від побаченого підштовхнуло до прозріння й розбудило давно забуте відчуття каяття. а спокута гріхів, як відомо, веде до очищення. очищення від зла, що панувало в його душі, відродило і серце героя. скам'яніле від душевного холоду, воно було здатне на вияв лише негативних рис (похмурість, жадібність, жорстокість). під впливом різдвяної подорожі серце розтануло і стало таким, як у нормальної людини, здатним на добро, милосердя, співчуття, щедрість, людяність. і тільки тепер скрудж відчув себе щасливим. ч. діккенс доходить геніального висновку: «не гроші роблять людину щасливою, а людяність». митець вірив у духовне відродження людини і прагнув донести це до свідомості читачів.