Цінності: безмежна любов до дитини(ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина)
душевне тепло і ласка
Андрій Малишко у своєму пісні наголошує на таких цінностях як:безмежна любов до дитини , ласка і душевне тепло . Ліричний герой з великою теплотою згадує рілну матір ,її безсонні ночі над колискою сина , її намагання прилучити дитину до всього прекрасного , дюдяного. Їїсокровенне бадання бачити свою дитину щасливою , не обійденою долею . Ненькадарує сину вишитий рушник як символ життжаої дороги . ТакАндрій Малишко поглиблює образ рушника . Протеголовним у поезії є образ найсвятішої людини-образ матері . Їїсерце сповнене безмежної любові до дитини . І цю рису душі поет передає надзвичайно місткими деталями:незрадлива ласкава усмішка , бомати вміє й прощати , інаставляти , і жаліти
Мавка
Ну, як-таки, щоб воля — та пропала?
Се так колись і вітер пропаде![1]
Не точи! Се кров її.
Не пий же крові з сестроньки моєї![1] — До Лукаша, коли той хотів наточити соку із берези.
Німого в лісі в нас нема нічого.[2]
Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?
Спить озеро, спить ліс і очерет.[3] — Відповідь на запитання Лукаша, що вона робила взимку.
Ні! я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.[4]
Лукаш
Щоб наші людські клопоти збагнути,
то треба справді вирости не в лісі.[5]
І та вже відьма? — Ба, то вже судилось
відьомською свекрухою вам бути.
Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли.[6]
Добро? А може, там згорить і лихо?..[7]
Чого боїшся? Дурня не боялась,
а мудрого боїшся?[7] — До Килини.
Дядько Лев
Ей! не вчись брехати,
бо ще ти молодий! Язика шкода![8] — До Лукаша.
…де ж є відьма в лісі?
Відьми живуть по селах…[9]
Що лісове, то не погане, сестро, —
усякі скарби з ліса йдуть…[9]
…треба тільки слово знати,
то й в лісовичку може уступити
душа така саміська, як і наша.[10]
Хліб добрий, дівонько, а не людина.[11]
Лісовик
Люблю старого. Таж якби не він,
давно б уже не стало сього дуба,
що стільки бачив наших рад і танців,
і лісових великих таємниць.
Вже німці міряли його, навколо
втрьох постававши, обсягли руками —
і ледве що стікло. Давали гроші,
таляри биті, людям дуже милі,
та дядько Лев заклявся на життя,
що дуба він повік не дасть рубати.
Тоді ж і я на бороду заклявся,
що дядько Лев і вся його рідня
повік безпечні будуть в сьому лісі.[12]
Ні, дитинко,
я не держу тебе. То Водяник
в драговині цупкій привик одвіку
усе живе засмоктувати. Я
звик волю шанувати.[1] — До Мавки.
…минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля, — там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш — і пропала воля![1] — До Мавки.
…ніяка туга
краси перемагати не повинна.[13]
Не гідна ти дочкою лісу зватись!
бо в тебе дух не вільний лісовий,
а хатній рабський![14]
Русалка
З якого часу тут русалки стали
невільницями в озері? Я — вільна!
Я вільна, як вода![15] — До Водяника.
То се тут люди будуть? Ой ті люди
з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу!
я не терплю солом'яного духу!
Я їх топлю, щоб вимити водою
той дух ненавидний.[16]
Кохання — як вода, — плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал — воно кипить, а стріне холод —
стає мов камінь.[17]
Килина
Та я б і цілий ліс продати рада
або протеребити, — був би грунт,
як у людей, не ся чортівська пуща.[18]
І що нам з того лісу за добро?
Стикаємось по нім, як вовкулаки,
ще й справді вовкулаками завиєм![18]
Ну вже ж і матінка, Лукашу, в тебе! —
залізо — й те перегризе![19]
Мати Лукашева
О, вже й розвиднилось, а та все спить.
Килино! Гей, Килино! Ну, та й спить же!
Бодай навік заснула… Встань! А встань,
бодай ти вже не встала![20]
Водяник
В моїй обладі
вода повинна знати береги.[21]
«Той, що греблі рве»
Найкраще для Русалки
сидіти край рибалки,
глядіти неборака
від сома та від рака,
щоб не відгризли чуба.
Ото розмова люба![22] — До Русалки.
Діалоги
Лукаш: Ой скажи, дай пораду,
як прожити без долі!
Доля: Як одрізана гілка,
що валяється долі![23]
Объяснение:
Мне поставили 12 балов
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Скласти розповидь по картини миколи пимоненка жниця
на малюнку зображена молода селянка жниця. вона стоїть у полі і тримає у руках серп та сноп. на ній одягнена біла сорочка, червоне намисто, на голові червона хустинка. так, на збирання врожаю в україні виходили, як на свято.
художник створив поетичний образ землі - годувальниці й прекрасної людини, яка живе на цій землі.