Кто может составить акростих? ? на имя вика

Внешне просто удивляет идеальностью своей. красотою озаряет, теплотою ясных дней. обаянием пленяет, развеселостью речей, и улыбкой ослепляет, ярче солнечных лучей.

Як тільки перші весняні промені пробіглися по землі, у лісі відкрила очі квіточка.  солодко потягнувшись, вона озирнулася навколо.  бр-р-р, - здивувалася, побачивши чорну землю, самотні стовбури дерев і сиве небо.  чому все таке сумне? – запитала сама себе. і набравши у стебельце побільше повітря, гукнула: - агов! є хтось? відізвіться! у відповідь аго-о- тут я, - почувся поряд голос.- ой, - від несподіванки квіточка аж підстрибнула.а на неї усміхаючись дивилася білосніжна красуня. витончені лінії пелюсток, тоненьке стебельце і неймовірно сонячна посмішка.  - ти хто? – замилувалася квіточка.- я твоя сестричка, - відповіла та.але помітивши, що квіточка геть розгубилася, пояснила: - ми з тобою проліски. ми діти весни. ми першими серед усіх квітів сповіщаємо про те, що зима позаду.- і я теж така гарна? - звісно. ось поглянь, - і білосніжка показала сестричці у дзеркальце води. а звідти дивилося два гарних личка.  - та ми ж близнючки! – заплескала листочками квіточка.- еге-ж! ми схожі. і нас дуже багато. озирнися лишень навколо.а у весняному повітрі вже звучала пісня:   ми весняні діточки,білосніжні квіточки.землю прикрашаємо,килимом встеляємо.про весну віщуємо,радість всім даруємо.так сотні молочно-білих пролісків будили своїм співом .

У вірші “Радість” ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї “радість тулиться”, і ця радість передається поетичним порівнянням “як безжурний вітрогон хлопчина”. Радість спинити не можна, бо “Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли”. Ця безжурна радість переповнює вщерть: “Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю попід мурами…” Весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.