Скласти твір роздум заповіді наших предків

Ми живемо на україні. наша батьківщина здавна славилася не лише щедрим  урожаєм, родючими землями та багатими лісами. найбільше, чим завжди дивувала весь світ україна - це українці. працелюбні, терплячі та горді.  у всі часи вороги намагалися захопити наш край, висмоктати з нього всі багатства , а людей забрати у рабство. хто лише не нападав на наші землі. всі нападники намагалися зробити з українців рабів, змушуючи забути рідну мову та вірити у їхнього бога. але українці - волелюбний народ. ще не народилася та сила, яка б змогла поработити нас. наші предки відвоювали для нас вільну україну, ціною своєї крові, своїх життів. багато з них  полягло у цих тяжких битвах задля того, щоб зараз ми вільно ходили до українських шкіл, вільно спілкувалися рідною мовою, молилися у своїх церквах і працювали на себе.  основний заповіт, який залишили для нас наші предки - берегти україну, її гордість, її свободу, її волю. тому ми повинні любити і берегти наш край,обороняти україну від загарбників. і ніколи не забувати про тих,   кому ми завдячуємо за те, що живемо у вільній, незалежній державі, пам*ятаючи слова великого шевченка:                             і  мене  в  сім'ї  великій,                               в  сім'ї  вольній,  новій                              не забудьте пом'янути                                 незлим тихим словом.

Немовля ще лежить у колисці, а батьки вже розмовляють з ним. звертаються до дитини з ніжними, пестливими словами. втішаються, коли дитина «агукає». намагаються зрозуміти, що маля хоче «сказати» цими звуками. радість приходить у родину, коли маля вимовляє перші слова: «мама», «тато». адже це значить, що дитина починає говорити.

на нашій планеті диво спілкування через слова подароване тільки людині. ми можемо розповісти одне одному про різні життєві пригоди, що з нами трапилися, про свої мрії, поділитися радістю чи горем, поспівчувати іншим. кожне слово, з яким ми звертаємося до інших людей, має свою душу — емоційне забарвлення. багато залежить від того, які слова ми добираємо для спілкування, чи вміємо ними користуватися.

є добрі слова: «добрий день», «будьте здорові», «і», «дякую» вони свідчать про вихованість людини, її культуру. той, хто «забуває» привітатися, подякувати за послугу чи пораду, одразу справляє не дуже гарне враження на інших людей. є слова, які наш настрій: веселий чи сумний. але є і злі слова, з яких починаються сварки і непорозуміння між людьми.

особливе значення в нашому житті відіграє художнє слово. літературні твори з'являються завдяки тому, що є люди, які володіють даром мистецтва слова. вони відчувають і розуміють красу і значення слова краще за інших. воно наш постійний супутник у житті. лише від нас самих залежить, які слова добирати для спілкування а іншими людьми. такі, що нам знайти друзів, чи такі, внаслідок вживання яких втрачаються гарні стосунки. слово вимагає обережного ставлення до себе, вміння ним правильно користуватися. і зовсім неправильно ми чинимо, коли вживаємо грубі, непристойні слова, забуваючи, що яке слово скажемо, таке до нас і повернеться. а тому прислухаймося не тільки до слів інших людей, а й до того, як говоримо самі.

Давайте перегорнемо ще одну трагічну сторінку нашої історії, яка постає перед нами зі сторінок роману і. багряного "тигролови". нам, сучасникам, на жаль, бракує таких яскравих, правдивих героїв, для яких сміливість стала запорукою щастя. вони стали лицарями духу, неприрученими "тиграми" у світі насильства.  у романі і. багряного "тигролови" ми бачимо дві україни. одна — у спогадах григорія многогрішного — справжня, прекрасна, з лісами, степами, із жайворонками, солов'ями, з веселими забавками на трійцю, з різдвяними колядками та щедрівками. друга україна — поселенська — постає з розповіді наталчиної матері: "ще була наша друга україна, нова україна, синку, але щасливіша. і назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм: київ, чернігівка, " григорій слухав жінку і дивувався з її волелюбної гордості: от що робить з людьми воля!   таке саме враження справила на парубка і зустріч з іншими вихідцями з україни — родиною морозів: "а люди — ті самі! всім такі, лише одним не такі — поглядом, життєвим тембром, якістю. вони суворі і загартовані" як же опинилися ці українські родини так далеко від україни? як свідчать історики, наші співвітчизники з'явились на далекому сході ще у другій половині xvii століття, коли українські козаки разом з російськими землепрохідниками приходили на простори сибіру, далекого сходу, щоб осісти там, почати нове життя. зовсім з інших обставин почали переселяти українців наприкінці xix століття. їх, як ворогів народу, куркулів, вантажили на пароплави і везли у безвість. старий сірко, згадуючи ці важкі моменти з його життя, говорив: " край світу мандрували, щастя-долі чи їли, чи спали — все свій край далекий, ясний "  згодом позвикали переселенці до нової домівки й зажили, "ще й як зажили".  родина сірків має незвичне заняття, вони виловлюють у тайзі тигрів — незалежних і сильних звірів. що характерно: ці люди звірів не убивають, а лише ловлять. і тут же поряд розповідь старого мороза "про місто каторги, про пекло новітніх канальських робіт — про комсомольськ". він говорив "про колони виснажених арештантів" на лютім морозі, про повільну смерть, про голод і цингу. і все це тяжким непосильним тягарем лягло на плечі чесних трударів — полтавських та катеринославських, херсонських "куркулів", "державних злодіїв", "суджених за колоски", вчених, учителів, бородатих дідів і юнаків.  григорій слухав ці страшні за своєю суттю розповіді про " смерть без похоронів, як худоби, — смерть від знущання, голоду і " йому прикро й боляче було усвідомлювати, що саме українцям випали на їхню гірку долю такі тортури. кожна картина вражала своєю значимістю і контрастом. згадаймо епізод, коли молоді дівчата під брутальну лайку начальників пиляють дрова і співають ніжними голосами українську пісню:   ой, куди ж куди, куди  я тепер   мати ж моя, мати ж моя, —  я ж тепер пропала!   серце головного героя наповнюється гнівом і невимовною тугою після таких дівочих слів. що чекає їх у цьому пеклі? григорій ще раз зустріне тих двох дівчат — втомлених, бідно одягнених, у ресторані поїзда, який везе люд до хабаровська. говорили вони між собою українською мовою, і григорієві здалося, що він потрапив додому, до україни, "без стерна і без вітрів".  отже, і. багряний устами свого героя висловлює глибокий жаль і обурення з приводу геноциду української нації. але всю україну не переселити у глухий закуток, не обгородити високим парканом. україна має відродитись у нових поколіннях молодих і завзятих патріотів.