Твір на тему «майбутнє івася» за поемою «катерина» т. шевченка

Ячую чудове українське імя катерина, в моїй уяві одразу ж постає овіяний сумом і смутком образ головної героїні однойменної поеми т. г шевченка. з дитиною на руках, у латаній світині, «на плечах торбина, а в руках ціпок», ціпок, яким вона захищала свого сина і себе від злих людей, злих собак, злої долі. та хіба ж міг захистити її цей ціпок гнану всіма одиноку і нещасну жінку від жорстокого життя? звичайно ж, ні в якому разі, тому й фінал поеми трагічний, але все ж таки закономірний   катерина втопилася, залишивши сила на волю долі. великий кобзар українського народу т. шевченко був справжнім оборонцем простої жінки. його поетичне слово стало надійним захистом катерини, оксани, сліпої, ганни, та багатьох інших героїнь його творів. катериною звали і старшу сестру поета. може саме тому через сестру, яка потребувала братерської підтримки, т. шевченко і сприймав усіх українських жінок. захищаючи її, глибоко співчуваючи жіночій долі, він відтворює образ катерини і радить «шануватися, щоб не довелося москаля шукати», прагнучи застерегти її від необачного вчинку. та героїня поеми «як знало серденько…», щиро закохується саме у москаля. природні і глибокі негоди у житті цієї жінки, але вона впевнена, що «милого як співати, любо й потужити». далі перед нами розгортається трагічне і жорстоке життя молодої жінки-покритки. спочатку катерина ще сподівається на повернення свого коханого, але потім розуміє усю марність своїх сподівань. катерина гірко плаче над своєю долею, а після того, як народжується син, її життя стає зовсім нестерпним. її зневажають, від неї усі відвертаються. ми бачимо, що т. шевченко жорстоке ставлення оточуючих до обманутої дівчини: катерина вирішує піти з дому та відправитися на пошуки батька свого сина. дуже тяжко їй розставатися з з рідним селом, з батьківською домівкою. очі залиті гіркими сльозами, катерина нічого не бачить: «тільки сина пригортає, цілує та плаче». та саме заради цього катерина вирішує жити далі, саме заради сина вона готова на жорстокі поневіряння під час пошуку свого коханого. знайти дитині батька, дати їй долю – ось головна і єдина мета, що залишилася у житті катерини. і ось іде катерина у личаках, в одній світині, і лихо її важке, а полем свище завірюха. іде вона, ледве шкандибає… катерині було тяжко і соромно, їй доводилося часто чути глузування та прокльони, щоб не вмерти з голоду, вона була змушена просити милостиню, та перебороти сором їй є любов до своєї дитини і бажання якось влаштувати долю івася. врешті-решт катерина зустрічається з офіцером, батьком свого сина. вона прагне викликати у свого колишнього коханого співчуття якщо не до себе, то хоча б до власного сина. та це ні до чого не , і катерина зі своїм сином була зречень на поневіряння до кінця свого життя. мабуть тому вона і зважилася на крайній крок, залишивши сина напризволяще. досить важко представити собі подальшу долю івася. але в ті часи шлях у таких дітей, якщо вони виживали, був один єдиний – стати поводарем у сліпих мандрівників і усе життя задовольнятися тим, що дадуть їм інші люди. не скажеш, що таке життя буде щасливим, але все ж таки буде життя, на що я особисто сподіваюся, адже івася мені дуже шкода  

Чотири десятиліття тому в ужгородському видавництві «Карпати» вийшла повість місцевого журналіста Антона Копинця «Кротон (Іван Сила)». Це сталося через два роки після смерті уславленого атлета, яка, певно, й виявилася поштовхом для оприлюднення твору. Антон Копинець був близьким приятелем Івана Фірцака, що мав циркове сценічне ім’я Кротон, а народне – Іван Сила. Спортсмен, якого американська преса називала найсильнішою людиною ХХ століття, охоче розповідав про свої мандрівки світом, показував фотографії, вирізки з газет, афіші. У передмові автор визнає: «Повість в основному побудована на фактичних матеріалах, але в ній використано й легенди та перекази з народних уст». Власне, книжка Антона Копинця є на сьогодні єдиним джерелом біографії уславленого атлета, адже записана з його розповідей. Тиждень пропонує 20 фактів із життя легендарного Івана Сили.

1. Майбутній силач прийшов на світ 1899 року в родині Федора Фірцака в селі Білки на Іршавщині. У батьків було десятеро дітей. Його дід Іван Вільхович у лісі вбив ведмедя поліном, за що в селі його прозвали Силою.

2. Підлітком Іван пошкодував корову і, впрягшись до плуга, сам зорав поле. Коли телиця пошкодила ногу, хлопець приніс її додому на плечах.

3. Через бійку з односельцем Клином, під час якої Іван Фірцак виламав дубовий хрест, яким лупцював нападника, його посадили до в’язниці, звідки він утік, вирвавши ґрати. Тоді його хотіли покарати нагаями в сільському уряді, але Іван не дався.

4. Чеський чиновник Вацлав Прохазка (Закарпаття тоді входило до складу Чехословаччини), що служив нотарем у Білках, побачивши неабияку силу хлопця, спрямував його з листом-проханням до свого брата, власника заводу в Празі, який потребував дужих робітників. Так Іван у сіряку та крисані з веретяною торбиною поїхав до столиці, хоча перед тим думав помандрувати на заробітки в Бельгію, де трудився його дядько.

5. Однак у Прохазки він не затримався, хоч і зарекомендував себе як робітник добре: крутив корбу, яка підіймала вантажі. Коли йому, звільнивши кількох працівників, запропонували робити це самому (таке було Іванові під силу), він посварився з власником і звільнився.

6. Після заводу Прохазки пішов працювати вантажником на залізничний вокзал, де була чітка оплата за кожен перенесений кілограм ваги. Норму від-робляв за півдня.

7. Першим спортивним поєдинком для закарпатця став бій із мандрівним силачем Вілетом, що заробляв собі на прожиток виступами на вуличних аренах. Бій для Вілета скінчився трагічно, його забрали на носилках. Однак тоді Івана помітив тренер Ондржей Нейман. Фірцак називав його «паном професором». Юнак тренувався із 25-кілограмовою гирею. Не тільки носив її вдома у дворі, а і їздив із нею трамваєм.

8. На чемпіонаті з важкої атлетики Чехословаччини підняв вагу 150 кг і здобув золоту медаль. Став першим вантажником в історії чехословацького спорту, що виграв першість республіки. Тоді йому виповнилося 23 роки.

9. Головним суперником Івана був чемпіон країни Колар Грдлічка, з яким вони згодом побилися в ресторані «Слован», за що Фірцак заплатив штраф, бо чех служив у поліції. Після виграшу першості Іванові також запропонували стати правоохоронцем, але він відмовився.

10. Дорогою на Карлові Вари автомобіль, яким керував тренер, зазнав аварії. Ондржей Нейман загинув, а Іван шість тижнів провів у лікарні. Поліція заарештувала його, звинувативши в убивстві. Однак двоюрідний брат Неймана адвокат Гайхел знайшов запис у щоденнику покійного, в якому той відгукувався про Івана якнайкраще. Він узяв спортсмена під гарантію, сплативши велику грошову заставу.

11. Мачок Маклер, головний постановник, що 30 років пропрацював у «Герцферт-цирку», запропонував Іванові стати зіркою арени. Тут українець виконав відомі номери: «Груди замість ковадла» – брилу трощили молотом на його грудях; «Зуби мамонта» – Фірцак прибивав долонею дубову дошку до столу, використовуючи 20-сантиметрові цвяхи; після того, як кілька осіб не могли її відірвати, він прикладав хусточку до голівок цвяхів і витягав їх зубами; «Залізне серце» – триметрову рейку клав собі на плече, четверо асистентів звішувалися на неї, пробуючи її зігнути. Коли їм цього не вдавалося, він руками вигинав із неї серце. У Відні цупив зубами платформу з меблями, а в Женеві загальмував руками дві машини. Перед президентом Чехословаччини Фірцак показав номер «Шия під штрекою» – десятеро чоловіків згинали на карку Івана залізничну рейку, коли той лежав на столі.

12. У США Сила виконав рекламний трюк: ліг на землю й легкове авто переїхало йому через горло. Фотокартка цього номера обійшла чимало американських газет. Згодом він увів його до своєї програми під назвою «Людина під колесами машини».

Историки часто называют Елену Телигу второй Лесей Украинкой. Двух этих женщин и великих украинок роднит на самом деле очень много общих черт характера. Они не только обе мастерски владели словом, превращая его в оружие, но и отличались четкой общественной позицией, удивительно сильным духом и огромным желанием добиться лучшей судьбы для Украины. Телигу называют наиболее значимой женщиной в украинской литературе после Леси Украинки.

Жизнь и смерть Телиги сделала ее настоящим символом бессмертия украинской нации. Как и все гении, она самостоятельно выбрала путь на свою Голгофу, хотя имела огромное множество возможностей свернуть на дорогу более комфортную и безопасную. Прожив жизнь короткую, но насыщенную, Телига доказала, что за свою страну не жалко отдать и самое ценное:

согласно оценкам литературных критиков, в поэтических произведениях украинской националистической парадигмы Телиге нет равных;