Жіночі образи в романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

внизу

Объяснение:

I. Жіночі образи в творчості П. Мирного (внутрішня краса, благородство, працьовитість та злагода (три жіночі образи в романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?": баба Оришка, дочка її Мотря та Галя Ґудзівна, Мотрина невістка — кожна з них уособлює своє покоління).

II. Розкриття жіночих образів у зв'язку з долею головного героя роману.

1. Теплі спогади Чіпки про бабу Оришку (єдиний порадник, добрий ангел і вихователь, знайомила з навколишнім світом, звеселяла казками, гасила перші спалахи ненависті до жорстокого світу).

2. Тяжке життя Мотрі (не знала щастя дівчиною, жінкою, матір'ю, виснажена працею, втомлена і тому сердита; Мотрині надії на сина: буде на старість втіхою і обороною; щастя та горе, які приносив їй син: дбав про господарство, множив його, але недолюблював і ображав матір, кривдив її, пиячив, брав участь в кривавих розбоях; тяжке та рішуче рішення Мотрі: викриває злочини сина, не змогла переступити через власну совість, через народні етичні норми).

3. Трагічний образ Галі Гудзівни (дитина колишнього москаля Максима — злодія і п'яниці, зростала в достатку, але ненавиділа його; втілення в образі Галі народних прагнень до чесного трудового життя, до ніжності та вірності; для Галі Чіпка був причиною щастя, болю, загибелі).

III. Ідея трагізму жіночої долі в романі Панаса Мирного (в жорстокому, несправедливому суспільстві жінки не в змозі змінити своєї долі).

Мати такого друга як Климко - це велике щастя для кожної людини! Цей хлопець - взірець людяності, честі, порядності...Нині далеко не кожному притаманні такі риси. Хіба часто ми можемо зустріти серед підлітків тих, хто пожертвував би своїм комфортом заради друга? Климко не мав ніяких благ у своєму житті, він був сиротою з тяжкою долею із Донбасу, а як він чіплявся за кожну можливість вижити і прагнув до ншим! Жага до життя переповнювала його. З таким товаришем можна не боятися ніяких труднощів, іти з ним пліч-о-пліч до смерті.

«Климко» — твір Григіра Тютюнника про дітей війни
Повість «Климко» переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби, знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до Німеччини.
Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість «Климко» можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті «Климко» йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.
Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям.
Думаю, що небагато хто з нас, сучасних підлітків, здатний на такий вчинок. Взаємну підтримку людей під час війни ми бачимо й у епізоді, коли Климко разом із безногим шевцем рятує дівчинку від фашистської каторги, коли тітка Марина хоче залишити у себе, усиновити чужого хлопця — Климка, якого вона виходила, коли той тяжко захворів під час своєї небезпечної подорожі. Спільна біда стала ніби тим каталізатором, який виявив у добрих людях їх найкращі риси, стала своєрідним тестом на людяність, згуртувала всіх... Автор оповідання розповідає про те, що навіть у важкі часи люди залишалися добрими, здатними на підтримку й взаєморозуміння. Можливо, саме ця взаємодо дала змогу нашому народові вижити, перемогти в тій страшній війні.
На мій погляд, подібні художні твори, а також спогади учасників війни, дають нам набагато більше, ніж вивчення історії за підручником. Адже перед нами — розповідь про конкретну людину з її відчуттями, думками, переживаннями. Тому, читаючи такі твори, ти сам ніби долучаєшся до тих подій, переживаєш, пропускаючи їх крізь себе. Мене вразило закінчення оповідання — страшне й несподіване. Климко загинув від фашистської кулі вже біля самого дому, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль». А здавалося, що саме він повинен вижити, донести до близьких йому людей рятівну сіль.
На жаль, у сучасному світі ще багато війн. Але ми не хочемо, щоб війни забирали дитячі життя! Діти повинні жити в мирі, любові та злагоді. Тому докладемо всіх зусиль, щоб нашу землю більше не обпалив пекельний вогонь.