Нужно обрас юрка з твору эвнена гуцала "симя дыкої качки"

2.  визначення головної думки твору.— світлими чи темними кольорами ви передали своє ставлення до подій і героїв у кінці твору? чому? — чи можна сподіватися, що головні герої критично поставилися до власних вчинків і в майбутньому будуть турбуватися про природу, оберігатимуть її? — отже, автор закликає (допишіть самостійно у зошити). наприклад: не бути байдужими і жорстокими; бути милосердними; берегти природу, турбуватися про неї; проявляти доброту, благородство, чесність. 3.  характеристика головних героїв. вчителеві на замітку. не можна допускати, щоб учні спрощено сприйняли юркову поведінку як негативну, а вчинки тосі і її саму як цілком позитивні. легко помітити, що письменник з симпатією починає розповідь про юрка, веселого, енергійного, життєрадісного хлопчика. мов завзятий , хлопець здатний і на дотепну вигадку. тосі цікаво слухати його небилиці про сома і крокодила, якого він нібито спіймав на вудку. з іншого боку юрко хвальковитий, бо заявляє дівчинці: «мене ніхто ніколи не обдурив і ще й не обдурить». чи правий юрко, що не хоче бути в товаристві тосі, яка йому набридла зі своїми запитаннями? напевно, в цій ситуації неправі обоє. юрко — тому, що проявив нетактовність щодо тосі, а тося — тому, що її набридливість — ознака невихованості.що ж до подальших вчинків юрка, то їх треба розглядати як необдумані, ненавмисні. так, сім'я дикої качки майже гине з його вини.велику чуйність і турботу до каченят проявляє тося. та вчитель мусить підвести дітей до розуміння того, що тося вчасно і наполегливо не запротестувала проти вчинку юрка. дівчинці було сумно. вона відчувала, що каченятам буде недобре, але разом з тим у її душі жевріла надія, що хлопцеві «вдасться їх доглянути й приручити». але, як тільки тося переконалася, що каченятам загрожує смерть у неволі, її дії стають рішучими. доцільно поставити перед учнями проблемне питання.— чи у присутності юрка тося була б такою рішучою, рятуючи каченят? хоча думки дітей розійдуться, все ж таки висновок напрошується сам, коли простежити за переростанням сумнівів дівчинки у протест проти жорстокого ставлення до природи. дівчинка чинила б впевнено. доцільно також звернути увагу на переживання юрка у кінці твору, попросити прочитати відповідні уривки. очевидно, він зрозумів свою провину і, мабуть, хотів сказати про це тосі, але боявся, що дівчинка не підійде.

Пройдуть роки. життя героїв складеться по-різному.  дядько чепіжний впаде у одну з ям, які викопував для звірів. він теж буде немічний і , можливо, почне співчувати старому вовкові. настануть спокійні дні для сіроманця, він житиме у сашка. сусіди, бачачи лагідний характер вовка, перестануть боятися його. галя стане ветеринаром. вона залишиться працювати у рідному селі. лікуватиме хворих тварин.     сашко вивчиться на лісника. здійсниться його мрія. він зі своїм сіроманцем стане надійним захисником і охоронцем лісу.

Тема: роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це тільки мить, для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання ,і про них навряд чи напишуть майбутні історики ідея: засудження тих істориків, які забувають уроки життя, кому на відстані все здається простим, зрозумілим, і тому їм легко писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни; возвеличення подвигу тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі за волю і справедливість. основна думка: людське життя - це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі. жанр: громадянська лірика римування: перехресне віршований розмір: ямб художні особливості твору: метафори - росила землю кров, мовчи, душе епітети - рядки холодних слів, золоті далекі будні, серед родючих вільних нив, душе підтята, дідок нудний риторичні окличні речення- наш біль — рядки холодних слів! о, золоті далекі будні серед родючих вільних нив! забудь про ті натхненні свята. що в них росила землю кров! мовчи, мовчи, душе підтята, — агов! о, тихше! - біль не вщух! риторичні звертання о, золоті далекі будні серед родючих вільних нив! мовчи, мовчи, душе підтята, інверсія – душе підтята, дідок нудний, історики майбутні, людське життя для історії — це тільки мить. а для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. про них навряд чи напишуть майбутні історики. можливо, узагальнять словами «війна» , «робітничий рух» . для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі. на відстані все здається більш простим, зрозумілим. тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. але для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, — це було життя, сповнене жаху й болю. автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив» , не забували цього.