Твор "чи хотіл б ти мати такого друга як том сойер"

Звісно так ,бо товаришувати з таким як том сойер дуже цікаво. ми завжди б гралися шукали якісь пригоди разом пізнавали світ ловили бабочок валялися на траві та приходили один до одного у гості. це було б дуже весело мати такого друга

макси́м ієвлевич залізня́к  (народився близько  1740  — помер після  1769)  — керівник    повстання (1768–1769  років), відомого під назвою  коліївщина,  козацький  отаман.

на початку 1768 року перейшов до  мотронинського монастиря, поблизу  чигирина. в 20-х числах березня до залізняка прибув козацький отаман  йосип шелест, що нібито показав лист від запорізького кошового отамана, в якому той закликав до повстання проти польщі. незабаром шелеста було вбито, а лист зник. до кінця квітня залізняк зібрав в  холодному яру, поблизу мотронинського монастиря, загін запорожців, козаків надвірної міліції та селян чисельністю до тисячі чоловік. повстанці проголосили залізняка отаманом, хоча сам він називав себе полковником низового війська запорозького. основною причиною повстання був жорсткий релігійний та соціально-економічний гніт українського селянства  річчю посполитою  та московією, що особливо посилився в середині xviii століття, ворожі дії щодо православних українців з боку шляхетської  барської конфедерації  тощо. як і  барабаш  за часів  повстання проти виговського, залізняк скористався нагодою залучити до свого руху більше населення поширюючи серед українців чутки про так звану  «золоту грамоту», якою імператриця нібито давала право винищувати  поляків  та  євреїв. у своїх проповідях до повстання проти релігійного гноблення закликав також отець  мельхиседек значко-яворський, ігумен мотронинського монастиря в якому залізняк був послушником.

в другій половні травня загін максима залізняка, чисельність якого постійно зростала, вирушив з холодного яру. протягом трьох тижнів повсталі, користуючись повною підтримкою православних українських селян, вже контролювали  жаботин,  смілу,  богуслав,  канів,черкаси,  корсунь,  лебедин,  лисянку,  звенигородку. жорстоко розправлялися з місцевим польським та жидівським населенням, що було санкціоновано відповідним універсалом залізняка, виданим на початку червня 1768  року.

20-21 червня (за новим стилем) повсталі оточили  умань  і протягом кількох годин зайняли добре укріплене місто, чому значно сприяв перехід на бік ів  івана ґонти,  сотника  надвірної міліції потоцьких, що мав відповідати за оборону міста. в умані було винищено за різними даними від 2 до 20 тисяч поляків, євреїв та українців-уніатів.

повстанська рада проголосила максима залізняка гетьманом і князем смілянським, а сам він заявив про відновлення гетьманщини. чисельність військ весь час збільшувалася, повстання поширилося на київщину,  брацлавщину,  волинь,  полісся,галичину. на початку липня діяло близько 30 загонів. на землях охоплених повстанням почали запроваджуватися елементи козацького адміністративного устрою.

Життя кайдашів було більш-менш мирним, доки карпо та лаврін не оженилися. після одруження синів починається нещадна боротьба за «твоє» і «моє». кожен із синів вважає себе справжнім господарем. сварки між ними ведуться за розділ батьківського господарства. молодиці й собі готові повидирати одна одній очі за якісь мотовила чи кухлі. у цих постійних сварках проявляється дріб’язковість героїв. син б’є батька, невістка виколює свекрусі око. і за що? за те, що при сварці мотрина дитина розбила кухля кайдашихи. і ось уже в обох хатах повно ґвалту: летять горщики та полумиски, кричать діти.   куди може піти кайдаш, щоб не бачити бійок та не чути сварок? у шинок. тут він виливає своє горе за чаркою. це доводить його до білої гарячки, і він потопає майже у калюжі. карпо стає грубою, черствою людиною, яка не поважає рідних батьків, але постійно відстоює своє право на «моє». «ходім у волость,- каже карпо братові,- бо я своєю часткою не поступлюся». лаврін теж втрачає свою ліричну душу. він, як і карпо, вперто бореться за своє «моє». гине і прекрасна душа мелашки, яка потрапила в це пекло. вона разом зі свекрухою щодня лається з мотрею. кайда-шиха готова з’їсти свою старшу невістку. хто ж винен в тому, що люди з прекрасними рисами гинуть морально? винен у цьому існуючий лад. в обставинах експлуататорського ладу ці риси і чудові здібності героїв не можуть розвиватися, вони гинуть під впливом соціального зла - приватної власності. ці риси вдачі та здібності витрачаються не на користь суспільству, а на боротьбу за «твоє» і «моє». ус ю свою енергію, свіжі сили зовсім молоді люди ві сваркам, лайкам та бійкам. і навіщо цих безкінечних конфліктів?   усього цього можливо було б уникнути.для початку досить того щоб вони почати висловлювати свої думки без галасу і постаралися б зрозуміти опонента, погодитися на перемир'я і відшкодувати збитки щоб у подальшій бесіді не нашкодити собі.