Цитатна характеристика тосі мз твору , , сім'я дикої качки , ,

Він демонстративно відвернувся, не ба­жаючи вступати з нею ні в які розмови, а вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що юрко стріне привітно, а ві  вона через садок майнула на сусід­ський двір, до ящика, а каченята вже деякі лежать на траві, а деякі ледве голівки тримають. вона на них водою прискати, вона їх трусити, але хіба це ? не тямлячи себе, ха­пала їх і ховала за пазуху.  і собі кинулися в річку, й собі взялися їх підштовхувати, підтримувати знизу долонями, щоб не по­тонули. тося всміхалася хлопцям, рада і, тепер уже вона не сумнівалася, що пощастить їх урятувати, ось де тільки ота сіра качка, їхня мати, чому вона не летить, не пливе?  

Платон Півторак

Объяснение:

Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому,

як на хлопчику батьків піджак

Портрет

Хоча про вас і пишуть у всіх газетах і на зборах говорять як про людину безстрашну і невтомну, хоч ви на вид такий, пробачте, і маленькі, і не дуже неначебто й здорові

Не знаю, чого вони оце так тікають, — сказав дід Платон, ідучи за Савкою до річки, так ніби нас тут зовсім не було. — Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди. Еге, — промовив Савка. — Скільки літ їх учили, ти подумай, Платоне. А вони тікають. От він і каже тепер, що ж це ви, каже, робите? Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської й дитячої крові

Психологічна характеристика (думки, почуття тощо)

Я був тоді ще командиром танка, що залишивсь у німців з пробитим мотором. А до війни я був садівником. Сади колгоспам садив, співав пісень, дівчаточок любив та, мабуть, що й усе. Капітан Колодуб так тепло і разом з тим з такою тонкою, знайомою всім іронією усміхнувся, що за ним тихо усміхнулася вся землянка

Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон. Він стояв уже біля човна з веслом. — Повезем уже, а там, що бог дасть. Не вміли шануватися, так уж повезем, тікайте, чорт вашу душу бери… Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас

Характер (учинки, ставлення до інших)

Командир умів оповідати. Вони були добрі бійці, і Петро Колодуб любив їх

Я дивився на діда Платона і з насолодою слухав кожне його слово. Дід вірив у нашу перемогу. Він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу

Характеристика героя іншими персонажами

Я хотів спитать вас, хоча про вас і пишуть у всіх газетах і на зборах говорять як про людину безстрашну і невтомну

речення можна виділяти

Объяснение:Головним героєм повісті “Гуси-лебеді летять” є дев’ятирічний хлопчик Михайлик. Автор майже не дає нам опису його зовнішності. Можна лише припустити, що це худорлявий, бідно одягнений хлопчик, що не має чобіт. Проте внутрішній світ, думки та характер свого героя письменник змалював детально та надзвичайно вдало, не в останню чергу через те, що малював усе з самого себе.

Михайлик – добрий, чемний та чуйний хлопчик.

Він росте в бідній, проте дуже гарній, працьовитій та чесній родині. З дитинства Михайлик ввібрав любов до природи та праці. Батьки та рідні надзвичайно вплинули на внутрішній світ хлопчика, відкрили для нього чарівні барви казок та легенд, навчили цінувати ближніх, стали для нього взірцем доброти та справедливості.

Михайлик, як будь-який дев’ятирічний хлопчик, прагне пригод. Життя кожного дня відкриває перед ним свої таємниці.

На своєму шляху головний герой зустрічає різних людей. Бідність та нестатки у власній родині навчили Михайлика співчуттю та милосердю. Глибоко вражає хлопця несправедливість, він не терпить жадібності, підступності та нечесності.

Михайлик вміє цінувати справжню дружбу та має вірних товаришів.

Головний герой має неабиякий хист до навчання. Він сам навчився читати і заради нової книги ладен терпіти багато прикростей та глузувань. Однак рідні та друзі бачать для нього світле майбутнє. “Може, з нього й буде якийсь толк, якщо безтолоч он звідти вийде…”, – каже про нього занепокоєна мати.

Однак для цього потрібно наполегливо вчитись. Для того щоб хлопчик продовжив навчання, батьки продають корову. Про важливість освіти не раз говорить дядько Себастьян.

Своєрідним заповітом для Михайлика стають слова Мар’яни: “Вчися, Михайлику, вчись, дорогенький, може, хоч ти не будеш таким темним, як ми. А вивчишся, не понехтуй нами”.

Автобіографічна повість “Гусі – лебеді летять” не тільки дає нам можливість відчути атмосферу, в якій зростав і формувався письменник.

Вона вчить нас вміти бачити красу, любити рідну землю та родину, ніколи не забувати про людяність та справедливість.