Твір на тему "вічна проблема влади грошей в трагі-комедія карпенка карого "сто тисяч""

Колись перед людиною постала проблема. як вимірювати цінності матеріального світу? як оцінити працю та вартість вкладу людини у загальний добробут? тоді людина винайшла гроші. як і більшість людських винаходів, гроші – це велике добро та велике зло водночас. спершу розглянемо їхні позитивні риси. за грошей людина може забезпечити себе житлом, їжею, одягом та іншими необхідними речами. їй не потрібно все робити самій. так, програміст виконує свою роботу, яка йому до душі, а одяг та їжу купує в кравця та повара. коли людина має багато грошей, в неї так само багато можливостей: подорожувати, навчатися в кращих університетах, покращити свою зовнішність за пластичної операції тощо. саме тому, що гроші забезпечують численні потреби, багато людей вирішують, що для життя потрібні лише гроші. і вони присвячують своє життя матеріальним цінностям. гроші поступово затьмарюють їхній розум. потрібно заробити більше, працювати без відпочинку… а ось є нагода «обдерти» ближнього! треба скористатися цією нагодою, адже вона вигідна! людина заради грошей іноді стає здатною на злочин, здатною ризикувати здоров’ям, щастям, волею заради грошей. а родина, кохання, дружба, доброта, порозуміння з оточуючими людьми – все це відсувається на задній план. або ж взагалі відкидається. спитаєш: навіщо? відповість: так гроші потрібні! оце хочу купити, оце та оце. адже у всіх воно є! або навпаки, цього ще ні в кого немає… а тепер спитайте того, хто втратив через гроші здоров’я або сидить у в’язниці, чи варті були гроші їхніх втрат. він скаже: ні, але тоді я про це не подумав… люди забувають, що гроші є благом, коли вони служать людині, а не навпаки. гроші мають бути для людини, а не людина для грошей! людині даний не один лише матеріальний світ. є також світ духовних цінностей. світ доброти, віри, моральних принципів, кохання та поваги до інших. і я вважаю, що ці два світи рівноцінні. неможливо в суспільстві прожити без грошей. але зосередитися на самих грошах - це все одно, що відрубати собі одну руку або вкоротити життя наполовину.

Не дарма всі люди визнають, що душа може бути як красивою, так і потворною. звичайно, далеко не завжди вона є однозначною. якщо взяти в якості прикладу якусь певну людину, то, напевно, можна прийти до висновку, що в її душі є одночасно щось красиве і некрасиве. проте найвідоміші літературні автори можуть давати нам яскраві і гострі приклади. здається, такі приклади містяться в оповіданні володимира винниченка «федько-халамидник». ключовими дійовими особами цього оповідання є федько і толік. два цих хлопчика живуть по сусідству, але, незважаючи на це, вони суттєво один від одного відрізняються. федько дуже часто робить капості, він надзвичайно активний хлопчик, нерідко це приводить його до якихось життєвих неприємностей. тим не менш, в той же самий час кожен із нас, напевно, визнає, що у нього красива душа. адже він не обманює, готовий виручити в біді, володіє високими моральними якостями і відвагою. у нього було мало спільного з толіком, тому що толік був слабким, пасивним і мало на що здібною хлопцем. проте, нехай двоє хлопців мали мало спільного, вони все одно спілкувалися. одного разу між ними стався ключовий випадок, який дуже добре дав зрозуміти, у кого з них гарна душа, а у кого – потворна. толік провокував федька перейти замерзлу водойму. фактично він підбурював його, напевно, в душі сподіваючись, що у федька не вийде, він хоч раз у житті програє. але федько був дуже вправним, йому вдалося перейти водойму туди і назад. це в певному сенсі шокувало толіка, і він сам вирішив повторити такий сміливий вчинок, хоча його до цього ніхто не підбурював. але йому нічого не вдалося, він провалився крізь лід у воду. федько мав красиву душу, він був сміливим, а тому ні секунди не думав і кинувся на . він міг загинути, але все-таки врятував толіка. більш того, він не хотів підставляти хлопчика, а тому взяв всю провину на себе перед батьками. батько його покарав, у феді була висока температура і сильний кашель, вже через три дні він помер. а ось толя був настільки потворним в душі, що попросив у федіної мами ніж, на який він раніше сперечався з федьком, і навіть не прийшов до друга на похорон. приклади цих двох хлопців чітке уявлення про те, що таке краса і потворність людської душі. подібних випадків, як у цьому романі, ви і я можемо побачити безліч у нашому житті. я думаю, що життя просто влаштована так, що далеко не у всіх однакові душі. світ не може бути повністю добрим і правильним, в ньому співіснують добро і зло. звичайно, вони знаходить відображення у людських душах, зокрема, в душах героїв оповідання володимира винниченка. закажи шкаф-купе дешево‎большой выбор моделей и расцветок! красивые вещи не должны стоить дорого

Хто ж він, цей михайлик? це простий, сільський хлопчик, син бідняків. він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда дем'яна та улюбленої бабусі, михайлик сприймає світ, як казку. він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. михайлик — романтична натура. а який радий михайлик приходові літа! це ж найкраща пора в житті дитини. він уявляє літо як щось живе, як істоту: "літо-літечко тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило". великий вплив на михайлика мала мати, яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. мати ріднилася з природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. увага до всього доброго, красивого перейшла михайликові від матері. тому він теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито. михайлик підріс. він дедалі більше прилучається до роботи в господарстві, у всьому є батькам. і скільки в нього гордості! хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будить мати пасти коняку обмінну. михайлик знає, що це його обов'язок. я ще подумала, що я не така. треба й мені виправлятись. мене дуже вразив випадок, коли михайлик хотів йти поковзатись на ковзанці. аж тут назустріч батько, наказує везти до млина мішок гречки. хлопчик вертає додому, запрягається в санчата і везе мішок до вітряка. і стільки тут виявилось поваги до батька, слухняності. хоч інколи буває, що михайлик не послухається. але це тільки тоді, коли знає, що це якась дрібничка, що прикрощів батькові чи мамі він цим не завдасть. а як хотілося михайликові стати справжнім женцем! він чекає цієї урочистої хвилини з нетерпінням. ось мати розгорнула і дозволила михайлику взяти серп і починати жати. мені , що батьки, за народним звичаєм, радять хлопчику поглянути на схід сонця і почати "на щастя". михайлик хвилюється, його аж в жар кидає. але похвала батьків підбадьорює його, і він уже вільніше орудує серпом. хлопчик працює старанно, напружено, але втоми не відчуває! а коли тато вправно зв'язав сніп, нажатий михайликом, і поставив його "гузирем на стерню", то це була найурочистіша хвилина в житті хлопчика. михайлик був гордий з того, що він вливається в лави дорослих трударів: "і славно-славно йти мені між житами до жита. що не кажіть, а вже інакше почуваєш себе, коли стаєш женцем! " от де по-справжньому відчувається повага до хліборобської праці, до народних звичаїв. влітку михайлик теж є батькам у господарстві. він пасе коняку, громадить сіно. про свої успіхи хлопець розповідає вчительці насті василівні. йому приємно, що вчителька його хвалить. михайлик тягнеться до книжки. він перечитав усі книжки, які були в хаті-читальні. а коли дядько себастіян записав його до найбільшої бібліотеки в майдані-трептівському, то михайлик аж засяяв з радощів. це було найщасливішою подією в його житті. михайлик — талановитий хлопець. ще в школі він береться писати п'єси. спочатку михайлик багато їх перечитав, а потім і сам захотів написати. михайлик — справжній товариш. найкращим другом для нього є люба. між любою та михайликом такі світлі, чисті дитячі відносини. їхня дружба щира. михайлик уміє дорожити цією дружбою. він ніколи не образить люби, не дасть її скривдити, захистить від нападника. він правдивий хлопчик, глибоко шанує батьків, поважає старших. михайлик вдячний батькам, що вони навчили його всього хорошого. завдяки батькам він не цурається ніякої роботи: вміє рубати дрова, боронувати, за плугом ходити, молотити на жорнах, працювати на городі. першим учителем у михайлика був дядько себастіян. йому , що дядько розмовляє з ним, як з дорослим, дає йому читати свої книжки, іноді довіряє михайликові свої "дорослі" таємниці. з повісті перед нами постає майбутній письменник, який потім своїми творами прищеплюватиме нам любов до нев'янучої краси чародійного слова, любов до людини-трудівника, до людини-творця.