Почему байрон называет мазепу титаном? связано ли это с титаном промитеем?

Байрон називає мазепу титаном,а саме з прометеєм,тому що мазепа так само як прометей терпів муки,які відчув під час смертоносної поїздки,де на шляху зустрів і воронів(символів смерті),і диких коней.в кінці мазепа за свій порятунок людям.став гетьманом. мотиви "світової скорботи" і прометеївського духу непокори - головні у творчості байрона,які знайшли своє продовження в його поемах і драмах.саме "світову скорботу" і дух прометеївської непокори ми бачимо в образі мазепи. взагалі мазепу можна назвати "байронічним героєм"."байронічний герой" - це образ самотнього бунтаря,який розчарувався в житті і страждає; це людина з високою і ніжною душею.мазепа самотній,нескорений,волелюбний,бунтар зі страдницькою душею.

Любов  —  радість,  любов  — джерело натхнення. споконвічна тайна людського буття. і щасливий той, хто спізнав у своєму житті силу цього дивного почуття. від ярославни, від «слова о полку ігоревім» через народний епос, поезію середніх віків і класику вічна тема любові прийшла до нас. серця під впливом божественного почуття несуть дар життя і поезії… петрарка, шекспір, шевченко, пушкін, франко, леся українка, сосюра, павличко, ліна костенко… людина, серце якої не плакало від солодкої муки, душа якої не боліла коханим ім’ям, не може зрозуміти цього прекрасного почуття. а якщо бог нагородив її цим неоціненним скарбом, то народжується диво-поезія, якій судилося стати безсмертною. і не один закоханий повторював печальні франкові слова, де і «розпука», і «невтишима тоска», де «любов… плаче так гірко». кохання робить людину красивішою, облагороджує її. у душі виникає щось незбагненно-животворяще, народжується світ краси і величчя. це любов водить сонце і світила, цс вона є володаркою усього досконалого, «любов душ. — це лад, це ум природи», — стверджують поети світової класики. любов омиває наші серця цілющим дощем, ростить добро і завше стверджує в людині людське, вивищує нас над злом. любов дарує хвили: ч радості, дарує світло і тепло. і ніхто не в силі від неї відмовитися, не прийняти її.

У всі часи відбувалась вічна боротьба добра та зла. У творі "Місце для дракона" все перевертається верх дном. Дракон Грицько - не хижак, а добре створіння, що поїдає травичку та пише вірші. Хижаком постає князь, який хоче знищити дракона, адже такі традиції. Князь розпочинає підступну гру і, врешті-решт, йому вдається чужими руками знищити дракона.

 Та чи принесло вбивство урочистість доброти чи зміни у державі? Звичайно, ні. Позитивний персонаж гине, інші люди втрачають друга. Проте ми усвідомлюємо, що кожне життя є вартісним. Життя дракона внесло світло, залишило прекрасний слід на землі. І лише від нас, сучасників, буде залежати те, яким шляхом ми підемо далі - шляхом світла чи темряви.