Цікавинки з біографії віктора близнеця. термі!

Віктор близнець  (1933 — 1981)            віктор близнець народився в селі володимирівці на кіровоградщині 10 квітня 1933р. у 1957p. закінчив факультет журналістики київського університету. публікуватися почав 1959p., а пеня, щось на зразок співучасті, власної вини.        образом мовчуна сашка в. близнець започаткував в українській літературі традицію, що продовжилася хоч і в небагатьох, але надзвичайно вартісних творах, де діють маленькі герої, які передчасно дорослішають через воєнне лихоліття. втрачаючи, по суті, дитинство, вони зберігають найдорожчу якість душі — гідність.        письменник прагнув говорити про те, що в суспільній свідомості свої позиції втрачало. а що це був свідомий підхід — свідчить повість «женя і синько» (1974).        звичайна київська п'ятикласниця женя знаходить у підвалі будинку маленького кумедного чортика синька і забирає його, хворого, додому. дружба ця ніяких переваг жені не дає — синько нічого такого казкового не вміє, навпаки, про нього самого треба дбати. натомість дівчинка одержує те, що не піддається ніякому обліку, але є, мабуть, найціннішим: зерна народної моралі й мудрості.        відірваність читача від землі, від етноморалі, джерел народної духовності була постійним болем письменника. звідси те фантасмагоричне місто, що його зводять у мріях женя й синько. основний архітектурний принцип — суміщення києва з рідним селом, звідки походять женині батьки і де в них «через кожну хату» — родичі. жені хочеться, щоб у тому місті було більше сосон, дубів і беріз, щоб замість вулиць були просіки, щоб до школи ходити повз ставок. земля і народ, природа і мораль — ці категорії у близнеця завжди стоять в одному нерозривному ряду — і у «звукові павутинки», і в «жені й синькові», і особливо яскраво — в казковій повісті «земля світлячків» (1979).        дитяча література 70-х років розвивалася під знаком неписаного правила, за яким вважалося, що читання трагічних творів шкідливе для дитячої психіки. в. близнець порушив це правило в багатьох своїх творах. письменник наполегливо культивував трагічний конфлікт в українській літературі для дітей, наголошуючи цим на необхідності говорити з юним читачем про найважливіше — життя і смерть, правду й кривду, любов і ненависть — без присідання й без сентиментального рюмсання.        в. близнець практично не мав проблем з виданням своїх творів (наскільки це було взагалі можливо), хоч і мусив власноручно нівечити їх, шукати компромісні варіанти. він не міг сам не бачити свого таланту, однак за такої кількості видань страждав од невизнання.        можливо, цим пояснюється його звернення до творів для дорослих — поява суто соцреалізмівських повістей «підземні барикади» (1977), «вибух» (1980). а може, сумлінним виконанням соціальних замовлень він прагнув заробити право на правду в наступній книжці для дітей? а це також роз'ятрювало його надзвичайно вразливу душу, розхитувало нервову систему. країна все глибше вгрузала в сонну трясовину. навесні 1981р. ситуація, очевидно, здалася в. близнецеві такою ж безнадійною, як за рік до того — григору тютюннику. і він власноруч обірвав своє                       с. іванюк  історія української літератури хх ст. — кн. 2. — к.: либідь, 1998.           

Павлуша, або ж павлусь - кращий друг івана на прізвисько "ява", один з головних героїв дитячої повісті всеволода нестайко "тореодори з васюківки". цей хлопець дуже вигадливий та винахідливий, нестримний та злегка поспішний. він добрий і чуйний, знає, що таке справжня дружба і цінує її. на відміну від яви, павлусь більш серйозний та врівноважений, адже він мріє стати пілотом літака, коли стане дорослим. а для цього, як відомо, треба бути уважним та відповідальним. таким він і прагне бути. до того ж, він розумний та кмітливий. в цілому ж, він такий самий бешкетник, як і його непосидючий друг ява.

Колись перед людиною постала проблема. як вимірювати цінності матеріального світу? як оцінити працю та вартість вкладу людини у загальний добробут? тоді людина винайшла гроші. як і більшість людських винаходів, гроші – це велике добро та велике зло водночас. спершу розглянемо їхні позитивні риси. за грошей людина може забезпечити себе житлом, їжею, одягом та іншими необхідними речами. їй не потрібно все робити самій. так, програміст виконує свою роботу, яка йому до душі, а одяг та їжу купує в кравця та повара. коли людина має багато грошей, в неї так само багато можливостей: подорожувати, навчатися в кращих університетах, покращити свою зовнішність за пластичної операції тощо. саме тому, що гроші забезпечують численні потреби, багато людей вирішують, що для життя потрібні лише гроші. і вони присвячують своє життя матеріальним цінностям. гроші поступово затьмарюють їхній розум. потрібно заробити більше, працювати без відпочинку… а ось є нагода «обдерти» ближнього! треба скористатися цією нагодою, адже вона вигідна! людина заради грошей іноді стає здатною на злочин, здатною ризикувати здоров’ям, щастям, волею заради грошей. а родина, кохання, дружба, доброта, порозуміння з оточуючими людьми – все це відсувається на задній план. або ж взагалі відкидається. спитаєш: навіщо? відповість: так гроші потрібні! оце хочу купити, оце та оце. адже у всіх воно є! або навпаки, цього ще ні в кого немає… а тепер спитайте того, хто втратив через гроші здоров’я або сидить у в’язниці, чи варті були гроші їхніх втрат. він скаже: ні, але тоді я про це не подумав… люди забувають, що гроші є благом, коли вони служать людині, а не навпаки. гроші мають бути для людини, а не людина для грошей! людині даний не один лише матеріальний світ. є також світ духовних цінностей. світ доброти, віри, моральних принципів, кохання та поваги до інших. і я вважаю, що ці два світи рівноцінні. неможливо в суспільстві прожити без грошей. але зосередитися на самих грошах - це все одно, що відрубати собі одну руку або вкоротити життя наполовину.