Твир про укринську художницю або художника

Професій існує величезна кількість, кожна з них цінна по-своєму і має свої особливості. зазвичай серед всіх професій в окрему категорію виділяють професії творчого виду, до них відносяться музиканти, артисти і, звичайно, художники. думається, що професія художника є однією з найскладніших. серед етнічних українців було досить багато дуже талановитих художників, художні твори яких радують око українців вже не один рік і прославляють наш народ на все світове співтовариство. одним з таких відомих українських художників є михайло пимоненко.михайло пимоненко народився в київському районі пріорка, який сьогодні є районом оболонь , 9 березня 1862 -го року. свою професійну освіту михайло корнілійович отримував у відомій на весь світ києво-печерської лаври, де він навчався іконопису. саме в цьому закладі його працю і починаючий з’являтися професіоналізм був помічений директором київської школи малювання миколою мурашком. талант тоді ще зовсім молодого і недосвідченого михайла пимоненка здався мурашку настільки великим, що пимоненко був прийнятий на навчання в цю школу без проходження іспитів і без стягнення оплати за навчання. у віці вісімнадцяти років, в 1880-му році, михайла визнали найкращим учнем школи серед всіх, його прийняли в штат в якості вчителя-репетитора для інших. ще через два роки пимоненка відправився вчитися ще далі – в санкт-петербурзьку імператорську академію мистецтв. талант художника настільки вразив його вчителя володимира орловського, що він навіть видав власну дочку за пимоненка заміж. втім, після закінчення навчання в санкт-петербурзі пимоненко приймає рішення повернутися на рідну землю в україні, де і продовжує свою професійну діяльність. михайло пимоненко помер в 1912 році і похований на лук’янівському кладовищі в києві. творча спадщина художника включає велику кількість унікальних і неповторних за рівнем майстерності картин. однією з перших стала написана в 1882 -му році маслом на полотні картина «свати», що зображає перебуваючих в будинку сватів. потім пішли також картини на полотні маслом «святочне ворожіння», «пасхальна утреня в малоросії», «жнива на україні», «жертва фанатизму», «вечоріє», «брід», «косовиця». також художник зміг намалювати власний автопортрет. художник ставав лауреатом кількох міжнародних премій, одна з київських вулиць названа його ім’ям.

Наталочка Руснак – головна героїня твору, це допитлива та розумна дівчинка. Цій маленька довірлива героїні, якій довелося багато чого пережити. Через випробування до дитини поступово приходить відчуття і розуміння національного. Кілька разів Наталочка зазирнула в минуле і саме тоді збагнула важливу річ: «Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу!». Національне треба відчути всім серцем, побачити на власні очі. Якби Наталка з батьками не змогла вчасно відгадати загадку Антипка і знайти шаблю, вона б мусила все життя брехати

Риси характеру: сміливість, довірливість, уміння дружити, патріотизм, розвинута фантазія, любов до пригод, наполегливість

Батьки Наталки: свідомі патріоти, віруючі, люблять сівати українських пісень, поважають та знають історію своєї батьківщини, мама членкиня Союзу українок, Сестринства святої княгині Ольги й Товариства української мови “Просвіта”

Відповідь:

1. що вчинили цигани і хто постраждав?

Судячи з усього, цигани займалися злодійським ремеслом:  крали або переховували крадене у плавнях. А одного разу, здається, Гіца або вскочив у халепу  і його побили чи поранили, або, можливо, і хтось потерпів від його дій. Постраждали від дій циганів в першу чергу ті люди, яких вони обікрали а, моживо, побили чи вбили. А також рикошетом їхні дії зачіпили і стали фатальними для Остапа, якого турецькі жандарми арештували разом з циганами.

Пояснення:

Цитати:

І чим більш Остап придивлявся, тим більш помічав і все більше запевнявся, що попав у злодійське гніздо. Гіца з Раду по цілих днях спали, а на ніч кудись щезали. Часто серед ночі, перериваючи спо-кійний сон хатинки, розлягався раптовий грюкіт у віконце, і хату сповняла ціла банда якогось непевного люду... Плавні були добрим місцем до схованки краденого, а старий і молодий цигани жили з ними душа в душу та сміливо звірялись їм із усіх таємниць небезпечного ремества.

Якось перед світом Раду уніс у хату побитого, скривавленого Гіцу. Старий циган стиха постогнував і лишив за собою, від порога до лави, криваву стежку.

На другий день, коло полудня, набігли на циганську хатину турецькі жовніри, зробили трус, познаходили в плавнях якесь манаття і пов'язали всіх, хто був у хаті, навіть слабого Гіцу. Надаремне Остап запевняв, що він чужий тут, надаремне оповідав, як він опинився у плавнях, його не слухали, як не слухали лементу жінок, прокльонів Раду