Андрій малишко "вогник" художні засоби

Увірші а. малишка є багато художніх засобів, зокрема епітети , метафори , порівняння. епітети : вечірню годину , молода тополина , у серці моїм, у світі одна, тополина висока , звісточку дальню , задумливий сад, далекій дорозі , ріднім краю, тихій тривозі , рідну хатину свою, засмучені очі, тінь там моя, темніїї ночі. метафори: світиться дім, шумить під вікном , юність ходила , і жевріла цвітом, батько не спить, задумалась мати, синів виростали , не зводили ока , звісточку дальню несе, вогник їм сяє , журиться вікнами , шепче задумливий сад , дивляться в далеч засмучені очі , тінь там моя промайне , світиться вогник , кличе додому мене. порівняння: вогник їм сяє ,мов спогад про сина.

Українці завжди намагалися скласти не лише гарну, але й моральну пісню, адже таким чином вони передавали свою мудрість нащадкам. без сумніву, кожна з пісень має свою цінність, але родинно-побутові пісні відзначаються найбільше. пізній вечір, родина збирається у садку і починає співати про долю козака, про дівчину, яку розїдає туга за коханим, про стареньку матір, яка виплакала очі за сином.. саме в такі моменти ти найбільш вразливий, тож химерна мелодія назавжди вплітається в пам'ять. українська пісня немов запрограмовує тебе любити рідний край та близьких. але вона також застережує: вбивство і зрада непростимі. саме тому я збережу у серці мелодію свого народу: незборимого та мудрого

відповідь:

легендарна полтавчанка маруся чурай залишила помітний слід у пісенній спадщині української культури. на жаль, сьогодні на полтавщині вже нічого не нагадує про життя і творчість великої поетеси. немає вже знаменитої марусиної криниці, оспіваної у піснях: "ішов милий горонькою, мила — під горою. зацвів милий роженькою, мила — калиною". не відає ніхто і про могилу марусі чурай. а от пісні її, мабуть, житимуть вічно. бо вони — голос самої україни, як і сама поетеса.

дослідники неодноразово ставили собі питання: а чи була ж вона, маруся чурай? мало хто захоче повірити в те, що і сама вона, і її життя-спалах — лише прекрасна легенда. була така велика поетеса з народу. а її пісня позначила дух української спільноти на довгі віки, а можливо — і навіки. і в цьому, мабуть, не так уже й важливо — легенда вона чи ні, якщо цій легенді стільки років, скільки століть боротьби україни за свою долю у світі. а скількох людей вона живила ці віки, скільки митців черпали своє натхнення у піснях марусі чурай! іван котляревський вкладає її пісню в уста героїні "наталки-полтавки", а квітка-основ'яненко зберігає її живописний портрет. могутні мелодії марусині наповнюють геніальну музику лисенка. михайло старицький пише на сюжет її пісні п'єсу. життя марусі надихає на створення про неї поем, віршів володимира самійленка, любов забашту, івана хоменка, ліну

склалося так, що пісні марусі чурай віків жили своїм окремим життям, а життя їх творця неначе все вмістилося в історії її нещасливого кохання з грицьком бобренком. насправді це не просто особиста драма поетеси — це драма всього суспільства, яке посилає на смерть істинний талант. у останню мить за наказом богдана хмельницького їй скасували смертний вирок. та недовго вона спокутувала свій гріх — за рік марусі не стало. двадцятивосьмирічна дівчина пішла з життя, залишивши по собі невмирущу пам'ять у своїх піснях:

ой у полі вітер віє,

а жито половіє,

а козак дівчину та й вірненько

що ж зробило пісні марусі чурай безсмертними? що вклала вона у свої слова, що послала майбутнім поколінням? я не помилюся, якщо скажу, що це — героїзм, звитяга, вірність, ніжність, віра, гідність, свобода помислів, прагнення людей жити в мирі і йти до щастя чесним шляхом. це ті цінності, які накопичувала в собі нація століть.

у піснях марусі чурай відображено сумні і радісні, щасливі й трагічні дороги її народу. у відомій пісні "засвіт встали козаченьки" — не просто картина опівнічного виходу козаків у похід. на мою думку, тут широко відображено людські настрої. переплелися у величну символіку образи матері, сина, дівчини, звичаїв і вірувань. це епічна драма, це симфонія часу.

пісні марусі чурай, пройшовши решето віків, ідуть у нові століття. вона — наша вічна сучасниця. вона — невмирущий голос україни.

пояснення: