Іть будьласка. мої роздуми під час читання повісті анатолія дімарова "блакитна дитина".

Явважаю, що   повість анатолія дімарова "блакитна  дитина", дуже цікава и пригодницька. головний персонаж толька дуже героично веде себе. хоч він і маленький бешкетник, але він пішов на великий вчинок заради олі чворжової. він держав заради неї жабенят в роті, не кожен може піти на таке. ще він заліз на дерево за гарними наливними яблучками заради олі, за що й отримав стусанів від дядька матвія.  ще толик допоміг віктору михайловичу завоювати серце галини іванівни, тобто,  висновок толик всім не зважаючи на його погане навчання, він добрий і веселий хлопець. і від цього головного персонажа виясняється роздум про повість "блакитна дитина". це гарна повість яка мені дуже своїм пригодницьким мотивом і веселими персонажами.

Любов до вітчизни - одна з найбільших чеснот за всіх часів патріотизм, тобто любов до рідної країни, був серед чеснот, що найбільш цінувалися у людині. і це цілком зрозуміло. вітчизну не обирають, як не обирають рідну мати, і любов до вітчизни певною мірою схожа на люов до матері, що дала життя. тому у будь-яку епоху любов і повага як до батьків, так і до батьківщини була і є одною з найбільших чеснот - недаремно у багатьох мовах слова "батько/батьки" і "батьківщина" є спільнокореневими.  якщо людина зневажає країну, що породила її - ганьба такій людині. цуратися рідної країни - це те ж саме, що з призирством ставитися до рідної матусі. звісно, що і люди, і країни не бувають ідеальними, але ж люблять їх незважаючи на недоліки. людина, яка любить свою батьківщину, ніколи не буде виказувати зневагу до неї - ані словом, ані ділом. навпаки, справжній патріот буде робити все залежне від нього, щоб його рідна країна стала кращою.  на мій погляд, любити своїх батьків і свою батьківщину для людини є природнім. як же можна ставитися зневажливо до людини або країни, що дала тобі життя? я вважаю, що аж ніяк не можна.   

Вірш «інфанта» вороного — зразок інтимної лірики поета. у ньому м. во­роний розмірковує над враженням, яке справила на нього старо­винна картина під такою ж назвою. твір починається романтич­ною пейзажною картиною, у якій багато авторських неологізмів, створених його поетичною уявою («проміннострунними», «мрій-нотканому», «вогнелунними»). з чуттям «побожної хвали» лі­ричний герой оспівує жіночу красу, що, виринувши із глибини століть, залишилася вічною й нетлінною. а світ продовжує жити, у ньому є завжди «два мечі» — добро та зло, і це слід сприймати як належне. червоний колір полотна нагадав поетові червоні заграви революції. образи-символи — революція, червона заграва, меч — повернення до реалій часу, передчуття біди.