Твир на тему, , молюсь я за україну, , -за творчістю тараса

Хоч павлусеві і таланило майже в усьому, але особисто я б такого щастя не захотіла.  в родині павлуся усього було доволі, а павлуся його рідні увесь час пестили і шанували. вони виконували всі його бажання, не давали й волосинці з нього впасти. і виріс павлусь опецькуватим гладким парубком з ніжними і білими руками, які ніколи не знали труду. якось павлусь серед ночі захотів меду, і щоб задовольнити його бажання, мати оббігала все село, щоб знайти хоч трохи, ледве випросила скриньку меду, прибігла додому, а павлусь вже заснув. саме через цю нічну біготню мати захворіла та скоро її не стало. невдовзі помер і батько павлуся, але у житті хлопця нічого не змінилося, бо за ним стали доглядати наймичка та наймит. багатство так і йшло до павлуся – у господарстві лад, прибуток зростає, навіть шинок відкрили з лавкою. павлусь увесь час тільки спить та їсть, н�

М. хвильовий – неперевершений майстер української новели, який створив у вітчизняному письменстві власний художній стиль, що став своєрідним поєднанням ліричної, романтичної і імпресіоністської новели. в середині двадцятих років минулого століття письменник став визнаним лідером тогочасного літературного покоління і віддзеркаленням гострої полемічної критики про напрямки розвитку української культури пореволюційної епохи. саме м. хвильовий розпочав дискусію у літературних колах 1925-1928 років, яка з часом справила великий влив на подальшу творчість митця.специфічне світобачення м. хвильового знайшло ідеальне втілення в індивідуальному художньому стилі письменника, що став основою психологічного, політичного і суспільного світу автора, стилю, завдяки якому письменникові вдалося торкатися у своїх творах найважливіших проблем, стилю світовідчуття.покладена на історичний контекст літературна самобутність м. хвильового стала чутливим індикатором, який був одночасно налаштований на образне відтворення і особливе сприйняття подій своєї доби: «коли ти революціонер, ти не раз розколеш своє «я». коли ж ти є обивателем і служиш у державній установі, об’єктивно ти маєш право вважати себе царем природи, але суб’єктивно ти все одно залишаєшся звичайнісінькою людиною».попри те, що тогочасні літературознавці найчастіше імпресіонізм протиставляли експресіонізму, відповідно, як мистецтво художнього відображення мистецтву художнього вираження, в українській художній літературі 20-х років минулого століття і, зокрема, в творчості м. хвильового, обидва модерністські напрямки між собою тісно переплітаються. причина цього, скоріш усього, полягає в прагненні письменника відобразити незвичайну рухливість і складність внутрішнього світу людини, що характерно для письменників-імпресіоністів, а також у прагненні усвідомити гротеск, розірваність, навіть деяку фантастичність тогочасної дійсності, в якій доводилося жити сучасникам м. хвильового, дійсності, яка відбиває експресіоністське світосприйняття.у будь-якому випадку, обидва літературних напрями, як і кожен окремо, втілені в новелах м. хвильового, в умовах пореволюційної радянської дійсності були відвертим викликом «просвітянському» комуністичному реалізму і властивим йому тяжінням до ілюстративності і нормативності. основу новелістичної творчості м. хвильового становить усвідомлення автором ворожості, бездушності і байдужості до людини та оточуючого світу. тому світ, у якому живуть герої письменника, зрушений соціальними катаклізмами зі звичних підвалин, хаотичний і калейдоскопічний. він у м. хвильового позбавлений внутрішньої логіки і стабільності, жорстокий і абсурдний. герої письменника такий світ сприймають часом з фатальною покорою, часом зі страхом, часом з ненавистю, але завжди з великим душевним болем.