Твир "яку людину можна вважати красивою"

На світі є дуже багато людей.є красиві -некрасиві,але найсправді це не головне.головне що в душі у людини а зовнішність має дуже малу роль у житті.  звичано,якщо людина красива,але не  розумна   то можна не сумніватись що вона досягне явно не чогось вражаючого у житті.агресивна,але красива людина  теж виглядає не дуже мило.красивою можна вважати ту людину,яка є ніжною.розумною,доброзичливою,яка завжди тобі незважаючи ні на що.

Відповідь:

Пояснення:Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть до здолати найстрашнішого ворога.

Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається до своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".

Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.

На мою думку, одна з речей у житті людини, яку ніколи на можна пробачити, – зрада. Зрада ніколи не може бути виправдана. Коли людина любить та поважає іншу людину, колектив чи країну, вона ніколи їх не зрадить. Тому, хто зрадив, не можна вірити, його честь і совість назавжди залишиться заплямованою.

По-перше, ніколи не буде щаслива людина, яка зрадила своїх близьких або свою країну. На чужому нещасті щастя не побудуєш. Проілюструвати цей аргумент я хочу прикладом з роману у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Гриць Бобренко, покинувши Марусю, не зміг змиритися з цим, тому що разом з нею він зрадив свою душу, всі світлі почуття та думки, що мав. Головний герой не зміг жити з таким величезним тягарем, тому знову прийшов до Марусі, але вона не пробачила його, хоч і любила.

По-друге, зрадлива людина не заслуговує на повагу і довіру. У колективі її завжди намагаються обминати, щоб не зазнати зради. Зрештою, вона втрачає усіх своїх друзів та товаришів. Зрада завжди вважалася величезним злочином, тому каралася дуже суворо. Так, наприклад, на війні зраду карали негайним розстрілом, не даючи злочинцю виправдатися. Таким чином, не варто пробачати зраду, адже вона завжди призводила до жахливих наслідків.