Написать рассказ на любую тему на украинском или стих на любую тему на украинском

Як я вчуся з посиланням на прочитану гумореску. наше життя можна порівняти з будинком. від самого народження ми починаємо його будувати. і саме від нас залежить чи буде він великий. якщо ми хочемо мати міцний будинок, то потрібно спочатку зробити , який закладається в школі. якщо будемо старанно вчитися, згодом зможемо вступити в університет, знайти професію, а потім і сім'ю.  я це зрозумів, тому не знаходжу легких шляхів, а кожен день наполегливо вчуся. і це дуже цікаво. адже коженого дня я пізнаю щось нове, кожен новий урок відкриває мені нові цікавинки про навколишній світ. але не всі так думають і поводяться. для прикладу візьмемо гумореску степана олійника "чудо в черевику". хлопчина вася не любив ходити до школи. кожен день для нього був мукою. тому він   знаходив легкі шляхи для досягнення своїх цілей  без зусиль. і тут йому на прийшов "друг". він сказав, що знає спосіб як отримати з усіх предметів  п'ятірки. василько відразу попросив розказати секрет. таємниця полягає в тому, щоб забити п'ятак під п'ятку, а коли тебе будуть викликати, то ти все будеш знати. але це ніяк не хлопчаку. і замість обіцяного василько отримав у подарунок мозоль на нозі та ще й декілька двійок.  отже,   ніколи не потрібно шукати легких шляхів.  адже вони дуже часто бувають не такими, як на перший погляд.

Автор - євген маланюк (1897-1968) назва: "під чужим небом" (1920-1924) даний вірш був написаний в еміграції. поет виразно показує свою тугу за батьківщиною.тема: патріотизм, сумні почуття ностальгії та любові до рідної землі. ідея/основна думка: вітчизна є вітчизна, її не замінить ніщо. слова ліричного героя збігаються зі словами й думками автора: він відчуває себе чужим за кордоном. він пам'ятає все, що бачив і переживав на батьківщині, постійно думає про неї, як про кохану людину. автор порівнює це відчуття із любов'ю до людини. він не хоче жити тут, але вимушений. повернутися додому він не може. саме усвідомлення цього факту бентежить його найбільше. художні засоби: - епітети: "золотосрібний ріг", "скажений біль", "вітер з кришталевих хвиль"; - порівняння: "життя давно, як божевільне, блудить"; - риторичні запитання: "куди ж іще заблудить безглузда путь і хто остереже? " - тощо; вірш складається з п'яти частин, написаних євгеном маланюком в різні роки (1920-1924). деякі частини мають різні розміри: 4-стопний ямб, 4-стопний анапест, 5-стопний анапест. розмір, рима і ритм змінюються. ліричний герой і є автором. у вірші зображені тяжкі душевні переживання і сумні почуття самого євгена маланюка в еміграції. отже, "під чужим небом" - це патріотична елегія.

«мені однаково, чи буду…» аналіз аналіз вірша «мені однаково, чи буду…» — тема, ідея, віршовий розмір, жанр, художні засоби та інші питання розкриті в цій статті. «мені однаково» — вірш тараса шевченка, написаний 17-19 травня 1847 у санкт-петербурзі і входить до циклу «в казематі». «мені однаково, чи буду…» аналіз рік написання: 1847 літературний рід: лірика. жанр «мені однаково»: ліричний вірш (медитація). вид лірики: громадянська (медитативна). провідний мотив: патріотичні почуття відповідальності за батьків­щину. віршовий розмір «мені однаково» — ямб. тема «мені однаково»: відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю. ідея «мені однаково»: віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження україни. основна думка: т. шевченко не байдужий до страждань українців, до їх майбутнього; осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу. художні засоби «мені однаково, чи буду…» епітети — люди злії, лукавії, славній україні, окраденую (україну), метафора — злії люди україну присплять, оксиморон — малого сліду не покину // на нашій славній україні, на нашій — не своїй землі композиція «мені однаково, чи буду…» вірш можна поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина, 5 рядків — друга. побудований твір на протиставленні, функцією зв’язку й протиставлення між частинами наділений сполучник та. «мені однаково, чи буду…» ідейно-художній аналіз сумна доля чекає ліричного героя. він скоріш за все засуджений на висилання до сибіру. але особисті страждання страждання не лякають його. митцеві не страшно й бути забутим людьми. трагічне його невільницьке і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. герой уважає, що зроблено дуже мало для славної україни; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. а головне, що трагічна доля чекає україну. її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою. як справжній патріот саме через це найбільш карається поет. у творі ми бачимо, як невідступно мучила шевченка думка про загрозу відродженню україни, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: як україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять. ось що для шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! він без болю зізнається: чи хто згадає, чи забуде мене в снігу на чужині — однаковісінько мені. але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної україни: «мені однаково, чи буду я жить в україні, чи ні». для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі: «на нашій — не своїй землі». та перед цими рядками є й інші: «на нашій славній україні». з одного боку, україна славна і наша, а з іншого — все таки, «не своя», бо невільна, сама собі не належить. саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї батьківщини, але наразі відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й «малого сліду». умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що «малого сліду не полише на україні і що його «не пом’яне батько з сином». ці запевнення поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть,— все це для того, щоб наголосити: шевченкові, звісно, не однаково. вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п’яти рядків: та не однаково мені, як україну злії люде присплять, лукаві, і в огні її, окраденую збудять… ох, не однаково мені. у цих рядках кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість у час її оновлення та відродження. тому з повним правом можна вважати поезію «мені однаково, чи буду…» зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.