Напишіть цитати до характеристики образу захара беркута

  максим: «але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її».  • « був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, з. беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. невважаючи на глибоку старість, захар беркут був іще сильний і кремезний. , пасіка й ліки — се була його робота».  • «громада — то був його світ, то була ціль його життя».  • «в своїй чотирилітній мандрівці захар беркут пізнав світ, був і в галичині, і в києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки».  • « те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній тухольщині».  • « його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менш як чудового бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов би тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не іддавна захар беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кожній громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські».  • «він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми в громадах і між в сусідстві».  • «нам не потрібно милості від боярина і ні за що ставати нам рабами — се причина, для чого він ненавидить нас і прозиває нас . але ми знаємо, що гордість його пуста і що правдиво свобідному чоловікові личить не гордість, а супокійна повага та розум».  • «раз умирати кождому, але славно вмирати — се не каждому лучається».  • «недалеко від побоєвища, захищений кам’яною брилою від стріл, сидів на соломі захар беркут, занятий при ранених. він повиймав їм із ран стріли, повимивав рани при і мирослави і заходився перев’язувати їх, поприкладавши якоїсь скусно приладженої живиці».  • «коли б про нього справді йшло діло, то я сказав би вам: “я не маю сина, мій син погиб в бою. але тут діло йде про нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі”».  • «іняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада».  • «коли б діло йшло тільки між мною та твоїм бегадиром, то я радо віддав йому все, що маю, навіть свою власну стару голову, за увільнення сина. але ти радиш нам нерівну заміну, при якій скористати можу тільки я сам і мій рід, але стратити мусить не тільки одна громада, а всі ті громади, через які мусить іти ваш похід».  • «зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам’яну стіну, і дав протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами».  • максим: «мій батько не на вітер говорить. він звик добре передумати, за ким що говорить».  • «нехай же вам зв’язок в нинішню побідну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв’язку з чеснотою й людяним норовом! »  • «доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».  • захар беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор. 

Відповідь:Вітька Горобець

Вітька Горобець, мужчина з життєвим стажем в чотирнадцять неповних років

Вітька — високий, худий, з рідким білявим чубчиком — не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий…

Він вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти.

Вітька все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться.

Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний.

Федько Котигорошок

Маленький товстий і флегматичний Федько мусив бігати за ним підтюпцем. Цей дванадцятилітній опецьок (якого за смаглявість по-вуличному називали Жучком), здавалося, не ходив, а котився на своїх коротеньких ногах. По-третє, старша Федькова сестра працювала бібліотекаркою в сільському клубі, і Федько змалку мав доступ до тих книжок, яких дітям суворі педагоги не рекомендували давати. Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками. Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман, від обсягу якого у Вітьки йшов мороз по спині. І хоч часто Федько не розумів прочитаного, але це не відбивало в нього охоти до читання. Особливо багато читав Котигорошко про кохання і вважав себе в цім ділі знавцем-теоретиком.

Тихий та непомітний Федько Котигорошко, той вольовий Федько, котрого вона так марно намагалася спокусити солодкою халвою і котрий все-таки проговорився, у кого закоханий Вітька

Федько знову був Федьком: флегматичним, спокійним, добродушним і вайлуватим.

Що в мене на думці, те в тебе на язиці. Чистісінький тобі Вольф Мессінг!

Що він язикатий — знала, але щоб так складно небилиці плести… А щоки горять… Ах, які капосні щоки, так і горять, горять… Ну й утнув же Федько!..

Галя Козачок

в свисті Галька могла заткнути за пояс будь-якого чаплівського хлопця!

в неї гарні чорні очі-оченята, такі жваві, й такі привабливі, і такі бездонні, що прямо диво дивне, як ти міг раніше на них дивитися і не бачити їх?.. Як ти міг раніше не бачити, що в неї тоненька шия і маленькі груди, важкі коси й довгі, примхливо вигнуті брови, тоненька, немов вирізьблена, фігурка й чарівна посмішка, що вона вся струнка, весела й швидка, як вогонь на сухій соломі

вона не йшла, а наче аж пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо несучи маленьку голівку з товстою косою. Через плече висіла сумка з газетами, журналами, листами — під час літніх канікул вона працювала листоношою.

Галя якось змінюється, зустрівши тебе. Чомусь підозріло робиться веселою, а щоки у неї ледь-ледь рожевіють. І оченята спалахують якимось сяйвом.

Галя Козачок пташкою пурхала по Чаплях, розносячи пошту, і не відала й не гадала, яку тільки диверсію готував для неї тихий та непомітний Федько Котигорошко, той вольовий Федько, котрого вона так марно намагалася спокусити солодкою халвою і котрий все-таки проговорився, у кого закоханий Вітька.

Ніби сонце вкотилося до сарая. На порозі з’явилася Галя Козачок. (с.49)

Вона підходила до нього, струнка й висока, в білому-білому платті, зашаріла від швидкої ходи, а очі сяяли ніяково й радо.

Щоправда, Галя — дівчина не з лякливих. Сам Причепа колись потиснув їй руку і подякував за відвагу. Він тоді їхав велосипедом мимо колгоспної ферми, звідти вискочив бугай Кордебалет.

Пояснення:

Григорій многогрішний завжди прагнув життя, гідного людини, він вважав: «краще вмерти біжучи, ніж жити гниючи». і якимось дивом хлопець утік, на ходу вистрибнувши з «дракона». це був вірний стрибок у смерть, однак «сміливі завжди мають щастя», і григорій здобув щастя і волю як нагороду за пережиті страждання. герой опинився у родині сірків, де його прийняли, як рідну дитину. за це юнак був дуже вдячний цим людям і не зміг утекти, не попрощавшися з ними, бо душа через те боліла. а як часто можна зустрітись у житті з людською невдячністю. ми бачимо, що григорій був порядною людиною. все, що він пережив, не зламало його, не заллямувало чисте й світле серце.