Захар беркут- головний герой повісті. найстарший віком у цілій тухольскій громаді. йому було звиш 90-літній старець. батько вісьмох дітей. зазар був сильним, мужнім, хоробрим, справедливим. ще він любив садівництво, там він чистить, копле, підрізує і пересаджує сад. захар любив своє село та захищав рідну землю. а також головний герой часто говорив: ’’ життя лиш доти має вартість’’. в нього мов одна душа! громада- то був його світ, то була ціль його життя. пасіка його була в лісі, і кожної погідної днини захар беркут ходив у свою пасіку, хоч дорога була утяжлива і досить далека. а вже найбільшим добродієм уважали тухольці захара беркута за його ліки. все що він робив і думав це все для інших, і для громади. тому він і захисник рідного села.
nchalov2
06.08.2020
Уцій поезії все ніби так просто: вечір пізнього травня, зорі, тиша, сім'я вечеряє, мати клопочеться, плугатарі повертаються з поля, дівчата співають ідучи, щебече соловейко.. як же тепло, зати шно, божественно в аурі цієї поезії! це восьмий вірш у шевченковому циклі «у казематі», восьма дума у дев'ятому невольничому колі ув'язненого поета. нібито все в цьому творі просто й ясно. проте вгадується й щось причаєне, потаємне, нерозгадане.. у кожному слові трьох строф поезії розлите душевне батьківське тепло. на українську родину поет дивиться добротворними ба тьківськими очима. він милується матір'ю, дочкою, яку ще треба «научати» , дітьми, злагодою, таким простим і досконалим ладом родини, що вечеряє, справляючи найдавніший отой, милий людяний обряд. кожне слово поезії просякнуте силою, що йде від розуміння шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо рідного народу. проте бачимо: зібралась, повечеряла бідна родина і спати лягла, проте чоловіка — батька й охоронця — у ній немає. чи чумакує, чи вбитий десь на війні, чи поневіряється по заробітках, чи, може, помер? плугатарі повертаються з поля до своїх сімей, а в цій родині свого плугатаря не ждуть.. запеченими устами шевченка говорить чоловік, мужчина, князь свого роду- племені. головна чоловіча великодушна відповідальність — за малу, сімейну державу» і саме в родині — єдино надійна духовна опора чоловіка. поезія «садок вишневий коло » — то стогін душі окраденого долею чоловіка- одинака, до того ще й закинутого далеко від рідної землі. проте ця поезія, мабуть, як жодна інша, доводить абсолютну несхитність шевченка, готовність його за своє, за рідне стояти до останнього подиху. бо то є його українська сутність. сутність чоловіка- захисника, чоловіка-оборонця. який же разючий контраст справляє нинішній стан українського чоловіцтва! нема ладу в державі — суцільні незгоди в сім'ї. немає законів, які надійно ту сім'ю захищали б. виховний простір — передовсім телебачення — віддано і пройдисвітам, а їм абсолютно байдужа українська сімейна традиція як основа державності. чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання божественного саду власних дітей. можливо, тому й ширить ся пошесть наркоманії, розбещеності, пиятики, побутової розпусти? а сім'ї незрідка не вечерявши, хіба що ситі «хрущами» нескінченних обіцянок. кому тут кого «научати»? , а шевченків вірш досі парує смаковитим запахом пшоняного кулешу, дихає ароматом вишневого цвіту. вірш зачаровує аурою божественного затишку родинної злагоди
informalla
06.08.2020
Аналіз "стилет чи стилос? " автор: є. маланюкрік: 1924літературний рід: лірикажанр: ліричний віршвид лірики: громадянська, філософськапровідний мотив: роль митця, його слова в житті суспільства; утвердження думки, що митець повинен безкомпромісно служити народові, формувати свідомість нації.віршовий розмір: ямбстилет - це зброя, а стилос - це перо. стилет — це символ боротьби за волю, за ідеали, стилос — це інструмент фіксування думки та краси, символ мистецтва. ліричний герой розмірковує, що з них ефективніше.