Будь ласка ійте виписати цитати до образу чіпки буду вдячнаа))

Це широкоплечий двадцятирiчний парубок, з гострими карими очима, довгобразим лицем, одягнений у бiлу вишивану сорочку та просту свиту, накинуту наопашки. на головi в нього висока решетилiвська шапка. та автори не задовольняються зовнiшнiми ознаками в змалюваннi портрета, як це властиво µх сучасниковi 1. нечую-левицькому. вони знаходять i такi риси, що розкривають соцiальний стан персонажа ("не багатого роду! - казала проста свита"), якостi його характеру ("таких парубкiв часто й густо можна зустрiти по наших хуторах та селах. одно тiльки в нього неабияке - дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. ним свiтилася якась незвичайна смiливiсть i духова мiць, разом з якоюсь хижою ").  чiпка зростаі у злиднях, в атмосферi недоброзичливостi i ворожостi. тiльки бабусинi казки розширювали кругозiр хлопчика, примушували його задуматися, викликали в нього часом далеко не дитячi запитання. вже в дитинствi, коли чiпку за впертiсть прогнав багатiй бородай, вiн "понiс у серцi гiрке почуття ненавистi на долю, що подiлила людей на хазяµна й "          вразлива душа й допитливий розум прискорюють визрiвання чiпки. його добре, гаряче серце, розбуджене побаченим чи почутим, довго не могло заспокоµтися. розповiдi дiда уласа пре крiпацьку неволю, зокрема про нещасливу долю батька, важким каменем придавили душу чiпки. скiльки вiн передумав, перестраждав у тi днi, аж на виду змiнився.          кожний з етапiв життя героя виразно постаі перед нами завдяки майстерностi авторiв у розкриттi його внутрiшнього свiту. так, великою силою емоцiйноµ наснаженостi, психологiчною переконливiстю позначенi роздуми чiпки в зв'язку з несправедливим вiдбиранням землi. рiзкi переходи вiд сподiвань жити щасливо на своіму добрi до гiрких розпачливих настроµв, до болiсних думок про кривду, що "заснувала цiлий свiт", про лихо, з тенет якого не вирватися трудiвниковi, гарячкова розмова з самим собою у важку безсонну нiч, коли зримо постала неправда у свiтi сильних, розкривають чесну, бентежну душу парубка. тому й вразила кривда прямо в серце чiпки, коли за право працювати на своµй землi чиновник з цинiчною вiдвертiстю вимагаі хабара. 

Софійка, головна героїня твору, часто читає й перечитує відому казку про русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника вадима кулаківського прекрасного принца.  софійка відкрила, що стара шафа — це портал, який, міг перенести у минуле. щоб позбавити рід кулаківськіх від прокляття, дівчинка мандрує минулим, своїм втручанням змінює долі людей, які жили багато років тому, і сучасників. сніжана— тітонька софійки, доросла мрійниця. сніжана, давно попрощалася з дитинством, але здатна по-дитячому мріяти. вона добре розуміє племінницю,- адже й сама вірить у те, що коралі можуть принести щастя, адже вони передавалися від покоління до покоління протягом декількох століть.

Чимало дум склав нард про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в хvі–хvii століттях. жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. саме такою є маруся богуславка. вона — головна героїня, оскільки в центрі твору стоїть не звільнення козаків-бранців як факт сам по собі, а вчинок марусі, її ім’ям і названо думу.маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. звідси благородні риси і вчинки героїні. маруся богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась». навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — є їм вирватись з ненависної турецької каторги.

тож маруся приходить до козаків-невільників, які «тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не », і обіцяє їм на  великдень  дати ключі від темниці (саме тоді «пан турецький», її чоловік, має «до мечеті від’їжджати», а їй залишить ключі). хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру марусі, а стали проклинати її, проте маруся дотримала свого слова — вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни. вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:

бо я вже потурчилась, побусурманилась

для розкоші турецької,

для лакомства нещасного!

трагедія марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників.

таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила маруся богуслав-ка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу

образ марусі богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї батьківщини.

головна героїня змальовується у всій психологічній складності. її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. в цьому виявилась висока майстерність твору. симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи.