Тема та ідея сойчине крило , івана франка

Тема: розповідь героя-адресата про своє кохання до дівчини, етапи іі стадницького кохання. ідея: возвеличення кохання як найвищого почуття. засудження помилок, за які доводиться розплачуватися.

Моя україна.. мій рідний край, великий-превеликий, неповторний у своїй красі! його поля, луки й ріки хвилюють, бентежать душу, викликають такі емоції, що пісня ллється з уст.  україна — це сліпуча синь неба, легкокрилі тополі та червона калина, хрещатий барвінок і огнисті мальви. україна — це стрімкий потік дніпра, гіркий полин на козацьких могилах, розкішний вінок з білої ніжної ромашки. україна — це. земля краси і величі  хто ми без батьківщини? ніхто і ніщо. велич батьківщини — наше щасливе життя. людина, яка зраджує батьківщину, не має права на життя. мені здається, що з покоління в покоління треба передавати істину: батьківщина — держава, в якій живеш. держава є — є народність; є народність — є нація; є нація— є народ, є «я» — дитя народу, дитя землі, яка виплекала мене.  в. підпалий у своїх елегіях створює образ батьківщини через сприйняття ліричних героїв. одним із кращих зразків патріотичної лірики є вірш «тиха елегія».  елегія має своєрідну побудову. кожна з п'яти строф містить запитання й відповідь:   коли мене питають? «любиш ріки,річки і річечки й потічки? » ­відмовчуюсь: вони в мені навіки,а для мого народу на віки!   у вірші багато символів: ріки, річки, ясні зорі, тихі води, степи, озера, яблуні і усе це батьківщина, без якої автор не мислить себе, від них не відокремиться навіть тоді, як в землю перейде. найвеличніший символ — рідна мова. нею має володіти людина вже з дитинства. вона вливається в дитячу душу з молоком матері, колисковими піснями неньки. рідна мова — основа сім'ї:   коли мене питають: «рідну мовучи зміг би поміняти на чужу? » —моя дружина сину колисковуспіває краще не скажу.  у вірші «тиха елегія» в. підпалий виступає як патріот, в авторське «я» зливаються громадянська позиція й інтимні почуття. письменник стверджує думку про роль батьківщини в житті людини, доходить думки про необхідність єднання людини й рідного краю. це і є ідея поезії.  кульмінація елегії — п'ята строфа. якщо в перших чотирьох строфах тон принижений, дещо висхідна інтонація, відтворена словами «відмовчуюсь», «мовчу», «я знов мовчу», то в п'ятій строфі вибухає крик:   коли мене питають: «українучи зможеш ти забудь на чужині? » —кричу: «кладіть отут у домовинуживим» однаковісінько мені»  для автора, ліричного героя, поміняти рідну землю на чужу — рівноцінно смерті. як і у вірші «запросини», у поезії «тиха елегія» в. підпалий використовує единопочаток, що звучить рефреном.  тема поезії — монологічна сповідь автора перед собою, своїм народом, своєю родиною. вірю, що світле майбутнє чекає мою батьківщину, якщо на її землі будуть жити справжні патріоти.

Образ української жінки в історичних піснях, думах та піснях марусі чурай  народна пісенна творчість, зокрема історичні пісні та думи - це дивовижні скарби, що століть зберігав український народ. історичною основою багатьох дум була війна - героїчна й виснажлива, яку вів український народ впродовж століть проти поневолювачів і загарбників. тому у думах народ часто оспівував   відважних воїнів, які обороняли вітчизну, їхню мужність, стійкість у боротьбі з ворогами, патріотизм. поруч з чоловічими образами у думах та історичних піснях постає чимало образів жінок - адже у кожного чоловіка є мати, багатьох ждали з походу сестри, дружини, кохані. жінка проводжає у похід, жінка жде, жінка зустрічає, жінка оплакує загиблого. жінка народжує нове життя, продовжує род, плекає дітей, зберігає дом.  наприклад, один із найяскравіших жіночих образів українських народних дум - образ марусі богуславки, турецької полонянки яка випускає своїх братів-козаків на волю. маруся щиро любить свою батьківщину, на яку їй вже не повернутися, сумує за нею. ризикуючи життям, вона робить героїчний вчинок. яскраві жіночі образи ми можемо побачити і в піснях марусі чурай - напівлегендарної поетеси та піснярки з полтавщини, що жила і творила за часів богдана хмельницького. народ приписуютє їй авторство біля двох десятків пісень, багато з яких дуже відомі у народі. героїні її пісень   щиро і відкрито люблять, від зради («ой не ходи, грицю») або через розлуку з коханим («віють вітри, віють буйні»).   маруся чурай була не лише талановитою пісняркою, вона смам була жінкою, що любила і страждала   - тому і образи у цих піснях вийшли цілком живими.