Іть будь ласка, твір на тему "кого і за що засуджує сковорода у своїх байках"

      видатний поет-мислитель г. с. сковорода був і зачинателем української літературної байки. у 1774 році він склав збірку "басні харьковскія", до якої увійшли тридцять байок. у них він висміював гонитву козацької старшини за дворянськими титулами, викривав поміщиків-паразитів, що живуть за рахунок народу, стверджував повагу до трудящого люду.        кілька байок г. сковорода присвятив злободенній темі про справжню цінність людини. такою є байка "ворона і чиж". автор показав короткозорість і егоїзм ворони, яка назвала чижа жабою за те, що він зеленого кольору. хоча ворона своїм співом більше нагадує квакання жаби. у кінцевому афоризмі - мораль байки: про людину слід судити не за зовнішніми якостями, а "сердце и нравы человеческие, кто он таков, свидетельствовать "        у своїх байках г. сковорода доводив, що гідність людини визначають не титули й багатство, а її праця й чесність. у байці "голова і тулуб" автор засудив паразитизм і чванливість панів. провідною темою більшості творів г. сковороди є тема "сродної праці", бо він вважав, що єдиним джерелом людського щастя є вільна праця за покликанням. найповніше розкриває віру автора у величезне значення праці байка "пчела і шершень". вона виражає погляди сковороди на життєву необхідність трудитися, прославляє працю на благо суспільства й засуджує паразитичне існування ледарів та нероб. шершень насміхається з бджоли, що вона працює на інших, а бджола-трудівниця засуджує тих, хто живе за рахунок інших, хто від народження лише п'є та їсть. г. сковорода різко засуджував дармоїдство поміщиків, називав їх шершнями або трутнями суспільства.        у своїх байках г. сковорода описав мисливського собаку, найвеселішого і оді, коли полює зайця; змалював нудьгу бджоли, яка вмирає, хоча й замкнена була в достатку, бо не може літати, збираючи мед із запашних квітів.        отже, у своїх байках сковорода утверджував високоетичні істини, осуджував штативні явища у суспільному житті, висміював недоліки й людські вади. а ще байкар закликав до чесності й справедливості, розсудливості й працелюбності. 

Объяснение:

«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі,..». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. ї люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка. …Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».

Він любив проводити час в лісі збирати гриби і пити воду із джерела

Цитатна характеристика Михайлика “Гуси-лебеді летять” може бути доповнена кожним учнем через форму коментарів)

«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запо­тиличники,..»

«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до шко­ли, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».

«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом»,

«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити ін­шим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».