Напишите сочинение о повести "климко" художественная деталь "ноги"

1941 – 1945 – великие и страшные годы для нашей страны, для всего мира! Сколько людей погибло в сражениях второй мировой и Великой Отечественной войн! И не просто людей, а людей настоящих, героических. Таких, как Алексей Мересьев – герой «Повести о настоящем человеке» Бориса Полевого. 
«Лётчик Алексей Мересьев попал в двойные клещи» и был сбит фашистским асом. Самолёт советского пилота упал в лес, а сам он, чтобы добраться до людей, полз по снегу, преодолевая боль, голод и холод, восемнадцать суток! Это непросто сделать даже здоровому и сытому человеку, а ведь Алексей был ранен и питался только тем, что мог найти по пути. 
Ему повезло: однажды утром, когда силы совсем закончились, он встретил двух мальчишек, которые с старших, жителей деревни Плавни лётчика. 
Жилось людям из Плавней несладко. Немцы разгромили всю деревню и убили несколько человек. Но большинству жителей удалось сбежать, оставив всё своё добро. Они смогли найти в себе силы, чтобы продолжать жить. 
Все очень сочувственно относились к Алексею, старались подкармливать его, несмотря на то, что самим нечего было есть. Но ведь если бы люди не друг другу, фашистской Германии удалось бы поработить весь мир! 
Второй сложный этап в жизни Мересьева произошёл уже в госпитале, когда он узнал, что ноги его поражены гангреной и без операции он умрёт. Алексей не хотел оставаться без ног, поэтому постоянно просил врачей подождать ещё немного. Лётчик надеялся, что какое-нибудь средство ему Но все надежды были тщетны. 
После ампутации Алексей потерял всякую надежду на прежнюю жизнь и на возможность летать. Но тут Мересьев получил неожиданную от нового обитателя палаты – Комиссара. Сначала тот поддержал молодого человека, вручив ему пачку писем – от однополчан, от любимой девушки. А потом Комиссар рассказал Алексею о лётчике, который смог летать без ноги. Мересьев понял, что для того, чтобы вернуться в строй, чтобы летать, недостаточно просто лежать на кровати. 
Комиссар, встретившийся на жизненном пути Алексея Мересьева, был настоящим человеком. Он нашёл свои, нужные «ниточки» ко всем и, когда умер от ран, его как родного и близкого человека оплакивали все – и раненые, и медицинский персонал госпиталя. 
Лётчику Алексею Мересьеву удалось добиться цели, к которой он шёл с таким упорством. После долгих тренировок он снова поднялся в воздух, снова воевал, снова сбивал фашистские самолёты. Он – пример того, как человек благодаря собственной силе воли, настойчивости, целеустремлённости преодолевает не только различные жизненные обстоятельства, но даже непоправимое физическое увечье. 
Герой повести Бориса Полевого – действительно настоящий человек! Именно такие люди 65 лет назад одержали победу над гитлеровскими полчищами и освободили мир от фашизма. 

Том Сойєр - підліток з маленького провінційного містечка Санкт-Петербург на Міссісіпі, великий непосида, неслухняний хлопчисько, що живить заздрість до справжньої свободи свого знайомого безпритульного Гекльберрі Фінна. Стиснутий нескінченними благочестивими настановами, які змушує його вислуховувати виховує Т. тітка Поллі, він вічно їй докучає, зазнаючи щоразу покаранню, перетворюється в гру. Нудьгуючи на уроках в недільній школі, Т. завжди готовий на найвідчайдушніші пригоди, про які він прочитав в книжках про піратів, благородних грабіжників, їх прекрасних полонянок і заритих скарбах. Хлоп'ячі витівки несподівано зіштовхують Т. з далеко не дитячими проблемами повсякденного життя містечка. Безтурботність і відчуття власної захищеності у світі, овіяному для нього романтикою, розхитані у Т. після зіткнення з новим, хоча і не відкривається йому в усій повноті світом дорослих. З непростих, навіть небезпечних ситуацій Т. вибирається не з до тверезого роздуми, а по натхненню, ведений захоплюючого його вигадкою. Невикорінна жага пригод і ефектних вчинків зрештою допомагає Т. зійти на вершину, прославившись не тільки серед однолітків, але і у всьому містечку. Т. додані риси, характерні особливо для персонажів англійської дитячої літератури, яка оспівувала живих хлопчиків, покликаних бути лідерами серед своїх однолітків. Він несерйозний і в своїх серйозних підприємствах, бо не бачить їх важливості, проте, все на світі перетворюючи в гру, грає з відмінною серйозністю. В майбутньому йому, мабуть, уготована доля зразкового громадянина, який засвоїть все чесноти, викликали інстинктивне опір, поки до них насильно долучали Т. вихователі і нудні дорослі. Т. не роздумує, чи заслуговують виправдання застосовувані до нього виховні кошти (різка за недисциплінованість в школі, побілка паркану в святковий день за витівка будинку або забруднений костюм), а також не представляє істинної природи цінностей, які йому хотіли б прищепити. Уявлення Тома про моральність по-дитячому невизначені, але він аж ніяк не зазіхає на суспільні норми.

Объяснение:

А ось ця історія сталася з ним у Відні. Їхав він своєю машиною, але правил не звик дотримуватися. Нерідко жартував, мовляв, в Англії вони одні, у Америці зовсім інші, і в Австрії, мабуть, теж місцеві нюанси мають. Отож, порушення помітили поліцейські, які, зупинивши машину, стали вимагати, аби Кротон сплатив штраф. Грошей він заробити ще не встиг, тож пожартував, мовляв, завтра виступатиме на сцені, а післязавтра розрахується. Але стражі порядку були невблаганними та принциповими. Не церемонячись, пов'язали Фірцака та й повезли у в'язницю. І хоча гість-закарпатець переконував, що він – артист, що він – Кротон, але такі аргументи на «тамтешніх» поліцейських не вплинули – Івана Силу таки «заперли...» 

Коли зостався сам у чотирьох стінах, за відсутності наглядача виламав грати. Та ще й покрутив їх у баранячий ріг. Пройшовся гордовито коридором, з'явившись, урешті, в кімнаті чергового по в'язниці. Той із подиву ледь зі стільця не впав. Вичитавши підлеглого за ненадійно зачинені дверні засуви, відвів затриманого до начальника поліції. І тільки тоді, за до перекладача, з'ясувалося, хто такий цей клопітний і ядерний чолов'яга. Кротона одразу ж випустили, вибачилися за непорозуміння. А наступного дня сам начальник поліції з дружиною прийшов на виступи Фірцака, і так щиросердно, як той, ніхто йому не аплодував. Навіть букет красивих квітів подарував учорашньому своєму «підопічному»