Чому сучасна людина може навчитися у фауста

треба бути сильним та не піддаватися спокусі зробити щось не правильне

Володимир самійленко

1.   в. самійленко - поет-лірик, сатирик, драматург, перекладач .

2. народився володимир іванович самійленко 3 лютого 1864р. в с. великі сорочинці на полтавщині.

3.батько його був поміщик іван лисевич, а мати — колишня кріпачка олександра самійленко.

3.початкову освіту майбутній письменник одержав у дяка, потім у миргородській початковій школі.

4.в 1875р. в. самійленко вступив до полтавської гімназії, яку закінчив у 1884р.

5. потім з 1885р. вчиться на історико-філологічному факультеті київського університету.серйозно займається літературною справою.

6. після закінчення навчання (1890) в. самійленко працював у києві, чернігові, катеринославі, терплячи постійні матеріальні нестатки.

7. складає іспит на нотаря і відкриває нотаріальну контору в м. добрянці на чернігівщині, де й працював до 1917p. 8.після революції виїхав за кордон, до галичини.

9. повернувшись до києва, працював редактором.

10. похований в. самійленко в боярці під києвом.

11. поетична спадщина в. самійленка включає цикли віршів «україні», «веселка». «пісня», «елегії», «орел», «не вмре поезія», пейзажна та інтимна лірика (цикл «весна», «сонети», «її в дорогу виряджали» та ін.

12.«вечірня пісня» поета, покладена на музику к. стеценком, стала улюбленою народною піснею.

13. кращі його сатиричні твори «ельдорадо» (1886), «як то весело жить на вкраїні» (1886), «на печі» (1898), «мудрий кравець» (1905), «невдячний кінь» (1906). 

14.в. самійленко в жанрі драми, написав кілька комедій, драматизованих гуморесок: «драма без горілки» (1895), «дядькова хвороба» (1896), «у гайхан-бея» (1897), а також визначну драматичну поему «чураївна» (1894).

15. чимало зробив в. самійленко і як перекладач на українську мову російської і зарубіжної класики — творів о. пушкіна і в. жуковського, і. нікітіна і м. гоголя, гомера, п. бомарше, ж.-б. мольєра, дж.  байрона, п. беранже та ін.

 

 

 

План.
1. Соціальне походження.
2. Зовнішній вигляд.
3. Риси характеру.
4. Вчинки.
5. Ставлення інших героїв до героя.
Федько - головний герой оповідання Володимира Винниченка. Він був хлопцем-розбишакою, яких часто можна зустріти у наших дворах. Його батьки були бідними. Часто підкреслювали, що і Федько "мужичиня". Просили, щоб не водився з Толиком - сином господаря, у котрих вони винаймали квартиру.
Федько виділявся серед ровесників неабиякою силою, був задиракою та полюбляв битися, адже завжди виходив переможцем. І одівався відповідно: «картуз набакир,... чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають» та ходив «руки в кишені,..., не поспішає, ... навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем».
На початку твору не хочеться схвалювати Федька, адже він часто ображає своїх друзів. Але згодом читач розуміє, що перше враження неточне. Федько добрий, адже віддає змія і свої нитки. Він вигадливий, повний енергії і сили, сміливий та спритний. Сусідських хлопцям цікаво з ним. З кожної наступної сторінки починаєш захоплюватися Федьком, його правдивістю та відданістю друзям. Хоч хлопець часто спокушає до бешкетних витівок господарського сина Толика, але терпляче зносить покарання, «за ремінь не сердиться, ... розуміє, що так і треба». Перейти річку по кризі намірився Федько. Всі друзі із захопленням і переживанням гали за витівкою. Вони вірили в нього, бо були переконані у його спритності, передбачливості та сміливості. Те, що тільки один Федько кинувся на порятунок Толі, свідчить про товариськість, співчуття, героїзм героя.
Трагічний випадок на річці показав усім справжнього Федька – надійного друга та відважного рятівника.