Хронологическая таблица кобилянська

27 листопада 1863народилася ольга кобилянська у містечку гура-гумора в південній буковині в багатодітній сім'ї дрібного урядовця. з дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині.1868  батька перевели до м. сучави. там ольга кобилянська познайомилася з місцевим парохом та українським письменником миколою устияновичем. як між родинами в цілому, так і між їх доньками, зокрема ольгою кобилянською і ольгою устиянович, зародилися приятельські стосунки, які тривали до кінця життя письменниці.1880-ті«гортенза, або нарис із життя однієї дівчини», «доля чи воля? »1891пізніше вона жила в селі димка, а з 1891 — у чернівцях.1894вона взяла активну участь у феміністичному русі. ставши однією з ініціаторок створення «товариства руських жінок на буковині», кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі «дещо про ідею жіночого руху». письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за право жінки на гідне життя.1895повість «царівна»1896новели «аристократка», «impromptu phantasie».1898оповідання «valse melancolique».1895-1901повість «земля»1905повість «ніоба», «через кладку».1908«в неділю рано зілля копала…»1917«назустріч долі»1923«зійшов з розуму»1927«але господь мовчить…»1928«пресвятая богородиця, помилуй нас! »1933«не смійтесь»21 березня 1942померла у чернівцях.

Павлусь – головний герой оповідання, син заможних батьків. Парубок був на вигляд гладкий та опецькуватий. Свої дитячі та юнацькі роки хлопець проводив у хаті. Увесь свій час Павлусь їв та спав, його руки були як у панночки. Сільські хлопці дали Павлусеві прізвисько Лежень. Безтурботне життя продовжувалося навіть після смерті батьків, так як за Павлом доглядали наймити. Окрім багатства Павлусь мав дружину і дітей. Після одруження Павло спав, спав, поки навіки не заснув. Риси характеру Павлуся: ледачий;  примхливий; байдужий; егоїстичний.

Батьки Павлуся. «Були вони люди заможненькі, усього в них доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата простора із садочком і левадою». «…І шанували, і пестували вони того одинчика!». Мати Павлуся була надто люблячою, возилася з ним, як з маленькою дитиною. Батько розумів, що вони надто опікають сина: “На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? Що з ним станеться, як ми помремо?”. Батько Павлуся хотів, щоб його син навчався у школі.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/skarb-storozhenko-golovni-geroyi

одна из самых известных пьес Бернарда Шоу, написанная в 1912 году. Оригинальность, остроумие и демократический дух пьесы, отражавшей глубокие и острые социальные проблемы, обеспечили ей огромную популярность во многих странах, пьеса пользуется успехом и в наши дни[1].

Пьеса рассказывает о лондонском профессоре фонетики Генри Хиггинсе, который заключил пари со своим приятелем, полковником Пикерингом. По условиям пари, Хиггинс должен за шесть месяцев обучить уличную цветочницу Элизу Дулиттл произношению, принятому в высшем обществе, и на светском приёме суметь представить её как герцогиню. Задача непростая — девушка выросла в трущобах, говорит на грубом лондонском просторечии кокни, не отличается высокой культурой поведения и речи.

Название пьесы является иронической аллюзией на античный миф о скульпторе Пигмалионе, создавшем настолько совершенную статую девушки, что богиня Афродита согласилась, по Пигмалиона, влюблённого в созданный им образ, оживить статую.

Для экранизации 1938 года Шоу написал несколько крупных новых эпизодов, которые сейчас обычно включаются в английский текст пьесы (см. этот текст в Викитеке)[2]. Русский перевод этих важных дополнений пока отсутствует.

В 1956 году американский композитор Фредерик Лоу написал по мотивам пьесы мюзикл «Моя прекрасная леди», также имевший большой успех. Как фильм, так и мюзикл, в отличие от пьесы, заканчиваются счастливым любовным финалом[3].

Объяснение: