Твір-мініатюру. а) « наймізерніше щастя в житті – багатство, найбільше – мудрість» (г. лессинг

Напиши про те що зараз все можна купити за гроші всі так думають чи не так ? але понад все треба хоч щось знати якщо лікарі не будуть навчатись а купувати дипломи ми будемо здорові ? так що треба навчатись !

Наш, український народ здавна славиться своїм хорошим почуттям гумору. І це дійсно так. Хороший жарт допомагає нам пройти через різні проблеми: фінансові, політичні чи сімейні.

Гумор супроводжував наш народ з самого початку. В Київській Русі першим документом, в якому дослідники знайшли прояви нашої культури в цьому напрямку, став твір “Моління Данила Заточеника”. Це унікальне історичне джерело, в якому можна розгледіти початки цього почуття в нашого народу. Пізніше, українці демонстрували своє почуття гумору в багатьох творах та історичних джерелах. Під час володарювання українськими землями литовською та польською владою виникло багато сатиричних жартів і історій. В ту добу приводом для насмішок були українські пани, які заради грошей, панівного становища в суспільстві відмовлялися від своєї національності.

Саме цю рису панства висміяв у свої творах український літературний і релігійний діяч Іван Вишенський. Пізніше, за до сатиричних творів, хотів пробудити свідомість українців Григорій Сковорода. Його твори “Бджола та Шершень”, “Всякому місту звичай і права”, “Голова і тулуб” порушують в гумористичній формі багато проблем тогочасного суспільства.

Також своїми гострими, саркастичними жартами славилися козаки. Згадати тільки одну ситуацію – лист у відповідь Султану Мухаммеду IV. Тодішній правитель Туреччини, після завданої шкоди на Кримському півострові, відправив ультимативний лист. В цьому листі він хизувався своїм військом, титулами перед козаками і ставив їм ультиматуми. А козаки відповіли йому наступним: «Не будеш ти годен синів християнських під собою мати». Цю відповідь і досі пам’ятає не тільки наш народ.

Потім ряд творів – “Енеїда” Котляревського, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Мирного, “Інститутка” Марка Вовчка, “Кайдашева сім’я” Івана Нечуй-Левицького та багато інших. В кожному з них автори висміювали соціальні вади панства, народу, продажність, беззаконня, жорсткості панівної гілки суспільства. Але, знаєте,що найбільше об’єднує ці твори? Незважаючи на всі труднощі, які довелося пережити нашому народові, він завжди знаходив з чого посміятися, навіть у саркастичній формі. Саме це показує, що наш народ – незламний. І вся наша література демонструє аргументи до фрази “Сміємось, отже, не здаємось”.

Тема: зображення ставлення людини до природи та різниці у її сприйнятті хлопчиком та дідусем. ідея: оспівування краси природи та гідного ставлення до неї крізь призму розуміння маленького хлопчика олеся. жанр: автобіографічне оповідання. «дивак» головні герої: олесь (головний персонаж); федько тойкало, дід прокоп, вчителька матильда петрівна, матір наталка, школярі, селяни (другорядні персонажі). проблематика «дивак» єдності людини і природи; добро і зло; духовної краси особистості. цитатна характеристика описів природи у творі «дивак» —  поведінка дятла («зачувши людину, дятел перестав цюкати, повів гартованим дзьобом з боку в бік і націлив його на олеся: чого тобі тутечки? здригнувся, хльоснув крилом по корі і зник, залишивши у вузенькому дуплі шишку»); —  природа навколо школи («по той бік мосту, через вигін, червоніє крізь біле плетиво запорошених дерев цегляна школа. з бовдурів дим угору тополиними стовпами. повітря пахне торф’яним духом і весняним випаром сирих вільхових дров. ліворуч від мосту чорніють миї, виграючи на сонці блискучими хвильками,— там б’ють джерела»); —  замерзла річка  («олесь ліг долілиць, притиснув скроню до льоду і почав розглядати дно. воно тьмарилось мулистим пилком, пускало бульбашки, котрі прилипали до криги — білі, круглі, як воляче око. течія розчісувала зелений кушир, пряли тоненькими ніжками якісь жучки, боком долаючи пружний струмінь»); —  ліс увечері («у кущах, заплетених осокою, шарудів вітер, попискували миші; а в березі терлись одна об одну вільхи, сповнюючи луг тривожним стогоном»);