Напишіть будь ласка характеристику айвенго дуже треба прошу вас)

айвенго-герой романа в.скотта «айвенго» (1819).дія романа проходить в кінці  xii століття за часів правління річарда левине серце.айвенго був лицар,позбавлений спадку.він належав до старовинного роду саксів.його батько-седрік-був сміливою,чесною людиною,справжнім патріотом.

айвенго-справжній лицар.черезлюбов і відданістьдопрекрасній івін позбавленийспадкуізмушениймандрувати,завойовуючи собібагатствоіславумечем та списом.вінперемагаєнатурнірі,хочацейомуледьне коштувало життя,обираєкоролевоюдняровену, нажившитимсобі багато ворогів.вінвідданий королю,підтримуєйого,хоче бачити свою країнубезусобицьівійн.

айвенго — чесний і справедливий воїн, який у будь-який момент може прийти на тим, хто її потребує, тобто приниженим, гнобленим. довідавшись, що ребекку несправедливо звинувачують у чаклунстві й погрожують спалити на вогнищі, якщо не з'явиться лицар, який погодиться захищати її честь та мечем доведе її правоту, айвенго поспішає на поєдинок, щоб захистити нещасну невинну дівчину. ледве тримаючись у сідлі після тяжкого поранення, айвенго все ж таки виходить на бій із буагельбергом. і коли зійшлися, від влучних ударів обидва лицарі . але божий суд звершився: буагельберг гине, а ребекку виправдовують.

пройшло вже майже два століття з часу написання чудового роману в. скотта. здавалося б, давно минули вже й лицарські часи. ми живемо у двадцять першому столітті. вік технократії, комп'ютерних технологій накладає відбиток на розум і серця людей, їхні взаємини. але нетлінними залишаються людські цінності, які притаманні герою роману, славному лицарю айвенго.чесність, шляхетність, почуття людської гідності, мужність, відвага, вірність, здатність до самопожертви в ім'я батьківщини чи друга мають і сьогодні непересічне значення.

Українська пісня - це бездонна душа українського народу                    українська пісня - це бездонна душа українського народу          о. довженко                    українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. з піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає народні обряди, а й також славить свої перемоги на ворогом:                     як вдарили з семи гармат          усереду вранці —          накидали вороженьків          повнісінькі шанці!                     кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. релігійні почування висловлюються в лірницьких піснях; тяжка праця на своїм власнім полі — в обжинкових та косарських піснях («ой любо та мило»); ще тяжча праця на панських ланах — у кріпацьких («у неділю рано-вранці», «яром, хлопці, яром»); мандрівки за заробітком — у чумацьких та бурлацьких («їхав, їхав та чумак макара», «зібралися всі бурлаки»); туга за ріднею та батьківщиною на чужині — у рекрутських («ой не жаль мені ні на кого»); щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, краса природи — в ліричних та родинно-побутових піснях («цвіте терен, цвіте терен», «а я в батька росла», «била мене мати»).          духовне життя людини знайшло вираження у народних піснях і має форму яскравих епітетів, що повторюються (чисте поле, червона калина, зелений явір, красна дівчина, вірний кінь, бистра річка та і          про красу і силу народних пісень із захватом писало багато українських письменників. іван франко казав у «мойсеї»: «задармо в пісні твоїй ллється туга і сміх дзвінкий і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга? » о. дей висловив це по-своєму: «українська народна пісенність — дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев'януча окраса його духовної культури».          залишки давнини серед українських народних пісень найбільше зберегли пісні обрядового характеру:                     іди, іди дощику,          зварю тобі борщику          в полив'янім горщику!                     велика частина цих пісень зв'язана з порами року (колядки, щедрівки, веснянки) — «щедрий вечір, добрий вечір», «зеленеє жито». в колядках та щедрівках народ звеличує господаря та його родину, в них ці люди зображуються гарними, багатими, щедрими, здоровими, привітними, в яких «радісно на серці, повно на столі». такі пісні повинні були накликати щастя і всілякі блага на двір господаря, тому що співали їх від щирого серця, з чистими думками.          дуже цікавими з обрядових пісень є русальні та купальські пісні, які танками, ворожінням та іншими дійствами. через обрядові пісні пізнається світогляд наших пращурів із тих часів, коли люди поклонялися дохристиянським богам — перуну, дажбогу, ладі та іншим.          із пісень родинних ми дізнаємось, яке місце в житті попередніх поколінь по сідала родина та різні сімейні турботи:                     а чужа сторона          і без вітру шумить, —          чужий батько, чужа мати          і не б'ють, то болить.                    із історичних пісень — про важливі історичні події, які переживав народ:                     ой морозе, морозенку,          ой да ти славний козаче!           за тобою, морозенку,          вся вкраїна плаче!                     з українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. свою найкращу повість «у неділю рано зілля копала» ольга кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні «ой не ходи, грицю, та й на вечорниці». використовуючи сюжет цієї ж пісні, ліна костенко створила роман у віршах «маруся чурай». але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю.          наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів. 

Своєрідність стилю нечуя-левицького полягає в тонкому поєднанні реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, праці, особливостей мови та поведінки персонажів із живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів: усе це разом ставить твори українського прозаїка в один ряд з творами кращих тогочасних російських та західноєвропейських письменників і виводить українське письменство за межі побутовизму та етнографізму минулої, дошевченківської доби.