Напишіть твір — мініатюру на одну з тем (7 речень): “Таємниця сміху у творах П. Глазового”,

Яскравий представник жанру гуморески є Степан Олійник и Павло Глазовий. Твори ціх письменників навчають нас уважніше прідівлятіся до навколішньoї дійсності, аналізуваті ї. Например, в Деяк Гуморески смороду опісують звічайні Людські вади, и тоді ми Розуміємо, что аби Щось отріматі, необходимо працювати. Ми знаємо, что у нашому жітті велику роль відіграє гумор, Аджея самє вміння подивитись на РЕЧІ з усмішкою допомагає людіні НЕ втрачати силу духу в складних сітyаціях, пережіваті нелегкі моменти. Тож Одне зі своих найголовнішіх завдання перетворюваті негатив на позитив сміх, Який віклікають гуморески ціх авторів, Із успіхом Виконує.

Варто відзначити , що фольклор це не тільки мистецтво слова , усна поезія. У ньому також присутні елементи театралізації – жести , інтонація , міміка , тому що всі твори виконуються наживо. Наприклад , частівки досі співають під акомпанемент гармоні або балалайки , нерідко невід’ємною частиною пісень є танець. Таким чином , усна народна творчість органічно поєднує в собі характерні особливості декількох видів мистецтв .Завдяки тривалому шляху історичного розвитку , у фольклорі знайшли відображення найрізноманітніші сторони життя народу , фольклор відрізняється жанровим багатством і різноманітністю. Це прислів’я та приказки , загадки та казки , календарна та сімейно – побутова обрядова поезія , билини , легенди , перекази , а також балади , історичні та ліричні пісні , драматичні твори , частівки , дитячий фольклор.Крім загальних жанрів , таких , як казки , загадки , прислів’я , у фольклорі кожного народу є тільки йому притаманні різновиди . Так , тільки в українській народній творчості існують коломийки і думи , але немає властивих російському фольклору частівок і билин .У фольклорі дуже велике значення мають традиції. Це виражається в тому , що протягом багатьох століть зберігається відносна стійкість « словесного тексту наспіву і характеру виконання » , сюжетних ліній і героїв , виразних засобів і форм. Тобто від покоління до покоління твір передається без істотних змін . У результаті такого підходу , по записах, зроблених збирачами фольклору в XVII -XIX століттях , можна скласти уявлення про билинах XI -XIII століть чи про історичні піснях , складених 500-600 років тому.Усна народна творчість є не тільки цінним внеском у скарбницю світової культури , а й має важливе пізнавальне та естетичне значення .

Дві сюжетні лінії — соціальна і любовна.

Объяснение:

Пантелеймон Куліш «Чорна рада»

«Чорна рада» (1846) – перший україномовний історичний роман,

розповідає про події 1663 року ( хроніка 1663 року).

Описуючи час кривавого розбрату, автор згадує минуле України –

славетних лицарів Петра Конашевича-Сагайдачного, Самійла Кішку, Тараса

Трясила, Остряницю та Наливайка та ін.

Основний сюжетний стержень – мотив дороги: священик Шрам із своїм

сином Петром прямує на Чорну раду, по дорозі зустрічає різних людей.

Елементи пригодницького жанру: викрадення Лесі, подорож, лицарський

двобій, запорозький суд, кара.

Зав’язка – поява Шрама на хуторі у Череваня.

Кульмінація – сама рада

Розв’язка – Шрам рятує Паволоч від Тетері ціною власної голови.

Оптимізм у тому, що житимуть нащадки Петра та Лесі

Історична основа

Діялося це незабаром після возз'єднання України з Росією. На Україні

розгорнулась складна політична боротьба за владу, що і призвела до Чорної

ради в Ніжині 1663 року, на якій було скинуто тимчасового гетьмана Сомка й

обрано гетьманом Івана Брюховецького. На раді, крім козацької старшини,

були також запорожці, селяни, міщани («чернь»), тому її і названо чорною

радою.

Після смерті Богдана Хмельницького (1657 р.) загострюється боротьба за

гетьманування. Претендентами на гетьманську булаву виступають

представники різних політичних орієнтацій.

На Правобережній Україні боротьбу за гетьманування веде представник

польсько-шляхетської орієнтації Павло Тетеря. На лівобережній Україні

козацька старшина висунула на гетьмана переяславською полковника Якима

Сомка — брата першої дружини Б. Хмельницького. На старшинській раді в

Козельці Сомка обрано наказним (тимчасовим) гетьманом. Але царський уряд

не затвердив цього обрання.

Сомко дотримувався програми об'єднання Правобережної і Лівобережної

України в тісному союзі з Росією і намагався приборкати народні рухи. Він

утверджував феодальне землеволодіння, домагаючись на цій основі

розширення автономних прав. Цим було незадоволене міщанство та низові

верстви козацтва. Вони висунули на гетьмана кандидатуру підтриманого

царським урядом кошового отамана Івана Брюховецького, який демагогічно, на

словах проголошував себе прихильником народних мас. На Чорній раді він був

обраний гетьманом. Після цього Брюховецький скарав на смерть Сомка і його

прихильників, а сам ще рішучіше своїх попередників провадив політику

козацької старшини.

Під час цих подій по Україні ширилися повстанські рухи незадоволеного

селянства. У них значну роль відіграли міські ремісники, дрібне міщанство.

Ці антифеодальні рухи були спрямовані проти заможної старшини і її

ставлеників — гетьманів, що утверджували основи феодальної економічної

системи. Ворогування між окремими групами козацької верхівки, боротьба між

претендентами на гетьманську булаву відзначалося характерними дія епохи

феодалізму ознаками міжусобиць і ворогування феодалів.