Чим гоголь повязан з україною 11 только побістрее !

3україною гоголь пов’язаний не тільки серцем, його синівською любов’ю і бажанням добра, а й усією творчістю, більшою часткою безпосередньо, меншою — опосередковано. шевченко, куліш, а пізніше й драгоманов, послідовно вважали його українським письменником, що писав російською мовою. життя і творчість м.в.гоголя яскравий приклад, нащадкам, любові до історії і культури українського народу, єднання російської і української культур, скріпленою у віках спільною долею, самою історією двох братніх народів. вихований на кращих зразках російської літератури, на поетичних українських народних піснях та оповідях, письменник глибоко відчув поезію та мелодійність творів своїх сучасників: "мало хто з наших поетів не залишив прекрасних зразків, не кажучи вже про пушкіна, який ніби цар у середині цієї області і якого всілякий ліричний твір, тільки-но з’явився на світ, у ту ж мить перекладався на музику і співався, бо був надзвичайно багатий на мелодію у звуках". багато місць на україні пов’язано з перебуванням російського письменника. вони – наша національна святиня, кожен дотик до них є розумінню особи гоголя, наближає нас до його творчості. усе життя гоголя можна назвати дорогою. як свідчать спогади сучасників лише в дорозі він захоплювався, відчував натхнення і приплив нових сил. дороги вели гоголя до москви і петербурга, рима і парижа, гамбурга та єрусалима. однак усі шляхи починалися з його рідного дому, з україни, сюди завжди повертався думкою і душею. навіть прихід у світ майбутнього письменника пов’язаний із дорогою. є легенда, за якою микола гоголь народився прямо у степу на повозі, яка застряла в березневих коліях. мабуть, у цьому є сенс, бо, майже не все життя письменник провів у дорозі. у нього ніколи не було своєї сім’ї, тому гоголь був дуже відданий своїм батькам і сестрам. з особливою любов’ю були оспівані письменником великі сорочинці, диканька, миргород, василівка- згадуючи про них, ми мимоволі звертаємося до творчості м.в.гоголя. любов до мови, відчуття слова закладалися у миколи з дитячих літ і набули подальшого розвитку під час його навчання в полтавському повітовому училищі та ніжинській гімназії вищих наук. саме у гімназії він поринув у світ давньої української історії, народних звичаїв та усної народної творчості, які пізнавав не лише з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, селянських весіллях.  романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам гоголя особливого колориту. глибокі знання усної народної творчості дозволяли майстру виводити картини дійсності у глибокому взаємопереплетенні з вимислом, але мовби на реальному грунті життя. гоголь дуже любив україну. він за нею тужив і це видно з його листів, де є такі вислови «ради всего нашого», «ради нашей украйны», «душа сильно тоскует за украйной». в своїх творах описував він «упоительные и раскошные летние дни в малороссии». микола васильович у своїх ранніх повістях створив цілу енциклопедію українського життя. зобразив побут і дух українського села, наші прадавні вірування, життєдайну суміш реалістичного й фантастичного.  з написаних історичних праць гоголя побачила світ лише частина під назвою «взгляд на становление малороссии». тут яскраво прослідковується емоційний і популярний характер викладу української історії, але, водночас, присутня геополітична та етнопсихологічна версія пояснення місця та ролі історії україни. найбільше зацікавлення для гоголя складає феномен козацтва, він намагається пояснити природу та специфіку козацької україни: «  народ воинственный, сильный своим соединением, народ отчаянный, которого вся жизнь была бы повита и взлелеяна ». проте, з різних причин, задумана науково-популярна версія історії україни гоголем так і не була написана. водночас літературну, емоційну, творчу українську історію він представив у своїх творах. микола васильович гоголь, який жив і творив більш як півтора століття тому, надзвичайно актуальний сьогодні. і це найбільше свідчення про нього як про справжнього, живого класика. гоголя читають, за його творами знімають фільми, у театрах ставлять п’єси. він залишив у спадок прийдешнім поколінням своїх читачів оповитий повір’ями та поетичний образ україни, напрацювання з історії рідної землі, збірки українських народних пісень. його твори й понині хвилюють глибоким психологізмом, енергією духовних цінностей, ідеалами волі, братерства, морального відродження.

Темою вірша є звернення до дитини, яка повинна плекати й оберігати свічечку букви «ї» та серпик букви «є».поезія присвячена проблемі життєвого покликання людини, її самореалізації, збереження рідної мови. метафора «крихітна свічечка букви "ї”» підкреслює складність останнього завдання, адже зберегти рідну мову так само важко, як уберегти вогонь свічки від вітру. усе залежатиме від людини, її активної життєвої позиції в справі захисту рідної мови, що потрібно починати формувати ще в дитинстві. саме тому поет звертається до дитини, отже, до майбутніх поколінь, із закликом «захищати» її, «оберігати», а «не покладатися тільки на солов’їв».питання рідної мови відіграє дуже велику роль у становленні держави, культурною спадщиною якої вона є, та особи, від якої залежить і доля мови, і доля держави. тому автор, поетизуючи букви українського алфавіту, яких немає в російській абетці, закликає дитину змалку захищати їх, таким чином ненав’язливо виховуючи почуття патріотизму, прагнення до збереження культурної спадщини, святині народу — мови.поезія написана у формі внутрішнього монологу.вірш є зразком верлібру. ідея твору — виховання шанобливого, бережливого ставлення до рідної мови, тому що доки є мова, доти існує нація. за жанром поезія — зразок громадянської лірики.

Аж серце радіє, що вкраїна міцніє. аби живі, а що голі — то нічого: колись і наша візьме. або волю здобути, або дома не бувати. а йому щодня неділя. аби день переднювати та ніч переночувати. аби цвіт, а ягідки будуть. аж до діброви чути ваші розмови. або розумне казати, або зовсім мовчати. аби день до вечора. аби голова на в’язах, а розум дарма. або грай, або гроші вертай. або пан, або пропав. а вдарило б на тебе з ясного сонця. аби шия — ярмо буде. аби руки і охота, буде зроблена робота. аби розум — щастя буде. або рибку їсти, або на дно сісти. або зі щитом, або на щиті. або зиск, або втрата. ані з плечей, ані з очей. багато снігу — багато хліба. бджоли раді цвіту, а люди — літу. бджола мала, а й та працює. без охоти нема роботи. білі руки роботи бояться. без роботи день роком стає. без вітру і трава не шелестить. боїться, як торішнього снігу. буде утіха, як з дірявого міха. бережи, як ока в лобі. бачить так, як та сова вночі. багато, хоч греблю гати. буває, що й черенок блищить. батога з піску не сплетеш. батогом обуха не переб’єш. бачить глаз, а зуб не дістане й раз. бовть, мов козел у воду. борода по коліна, а розуму , як у дитини. були б пиріжки — будуть і дружки. баба знехочу ціле порося з’їла. без вогню пече. брехнею світ перейдеш, а назад не вернешся. брехень багато, а правда одна. брехун на всі заставки. брехали твого батька сини та й ти з ними. брехливу собаку далеко чути. брехливий чоловік — як вугілля: хоч не спалить, то очорнить. брехнею хліба не їсти. будеш трудитися — будеш кормитися. без діла слабіє сила. без розуму ні сокирою рубати, ні личака в’язати. без вірного друга великая туга. біля сухого дерева й сире горить. біль без язика, але каже, де болить. був кінь, та з’їздився. був колись горіх, та звівся на сміх. боятися смерті — на світі не жить. біда вівцям, де вовк пастушить. бояться пса не того, що гавка, а того, що лащиться. без мила голить. бездонної бочки не наллєш. бесіди багато, а розуму мало. борода не робить чоловіка мудрим. без трудів не їстимеш пирогів. без діла сидіти, то можна одубіти. бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче. боязливому по вуха, сміливому — по коліна. було б здоров’я — все інше наживем. бережи одяг, доки новий, а здоров’я — доки молодий. багато няньок — дитина без ока. було, та загуло. були у кози роги, та стерлися. беруть завидки на чужі пожитки. багато диму — мало тепла. багато галасу даремно. без гриця й вода не освятиться. більше вір своїм очам, ніж чужим речам. береться за діло, як п’яний за тин. в сраці був, гімно видів. вари срако борщ, а я піду на солдатів дивиться. вмій , знай, коли і перестати. видно, хоч голки збирай. від добра добра не шукають. все минеться, одна правда останеться. вже й пережував, а він і ковтнуть не хоче. восени і курчатам корми будуть. восени і горобець багатий. він і комара не скривдить. вірний друг — то найбільший скарб. він укусить і меду дасть. всякий молодець на світ образець. все любить міру. від своєї тіні не втечеш. вода все сполоще, тільки злого слова ніколи. він дуже розумний: решетом у воді зірки ловить. ворона й за море літала, та дурна верталась. в очах мигтить, а в голові свистить. вітер свище в голові. високий — як дуб, а дурний — як пень. високий до неба, а дурний, як треба. великий дуб, та порохнею напханий. воскова вдача: аби до тепла, так і тане. вали кулем — потім розберём. віл коня шукає, а кінь його виглядає. в очереті шукає сучка. в криницю воду лить — тільки людей смішить. в лісі був, а дров не бачив. виміняв шило на швайку. в невмілого руки не болять. вона співає, як муха в глечику. ви по-вашому, а ми по-нашому, а вони по-своєму. в гості збирайся, а вдома пообідать не забудь. в чужому глазу бачить зразу, а в своїм — ні разу. всіх би перегнав, та бігти боюсь. ви утрьох, та злякались вовка, а ми усеми, та тікали від сови. вже не в одній чарці денце бачив. воду п’ють, а голова з похмілля болить. вчи лінивого не молотом, а голодом. від ледачого чую, то й не дивую. в гарячці лежить, а без пам’яті хліб їсть. в роботі «ох», а їсть за трьох. вдача собача: не брехне — то й не дихне. вір своїм очам, а не чужим речам. від людського поговору не запнешся пеленою. великої треба хустки, щоб зав’язати людям усти. він є, що й на вербі груші ростуть. високо літав, а низько сів. величається, як заєць хвостом. вертиться, як сорока на тину. в чуже просо не пхай носа. вчепився, як рак. ворона маленька, та рот великий. він такий, що з вареної крашанки курча висидить. він по крашанках пройде і ні одної не роздавить. вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться. вовк лисиці не рідня, та повадка одна. в очі любить, а за очі гудить. в лиху годину узнаєш вірну людину. в сльозах ніхто не бачить, а як пісні співають — так чують. від малих дітей болить голова, а від великих — серце. великі діти — великі й турботи. всякій матері свої діти милі. від огня, води і злої жони — боже борони. вона за ним сохне, а він і не охне. волос сивіє, а голова шаліє.