Сочинение нужно на тему "моє ставлення до літніх людей"

Як я ставлюся до людей похилого віку? як і багато інші, я ставлюся до стареньким і стареньким з повагою. це наше минуле, їх не можна не поважати! скільки в них знань, мудрості. адже бувають люди, точніше навіть нелюди, що без поваги ставляться до людей старше них самих! люди без виховання, без совісті. ви бачили коли небудь групи підлітків, що знущаються над тією чи іншою бабусею? а таких випадків дуже багато! батьки, які не дали правильного виховання, парою винні не менше своїх же дітей! я зневажаю таких людей, більше того, я їх засуджую за таку поведінку. кожна старенька, в не залежності ветеран вона чи ні, гідна поваги! я ставлюся до літніх людей шанобливо. вони минуле покоління яке тепер потребує турботи!

Відповідь:

Зворушливою  поузією  «Вчителька» А. Малишко низько вклонився всім учителям за їхню нелегку працю. Й досі звучить вона під час шкільних свят. Існує легенда, що вірш написаний за реальними подіями. Нібито повернувшись після війни в рідну школу, А. Малишко не впізнав улюбленої вчительки: ця ще не стара жінка виявилась сивою. Поет дізнався, що на фронті загинув її чоловік, а два сини-близнюки підірвали себе гранатою, щоб не здатись живими в руки ворогів. Від таких страшних життєвих трагедій вчитель-ка не втратила природної доброти, педагогічного хисту, перелила свою любов на чужих діток. Автор схиляється перед героїнею, називає її єдиною порадницею, зорею, дякує за невтомну працю:

Знов щебече юнь і цвіте трава,

Пізнаю тебе в постаті несхилій,

Вчителько моя, зоре світова,

Раднице моя На Вкраїні милій!

Пояснення:

Нещодавно на уроці української літератури ми познайомилися з повістю- казкою Юрія Винничука „Місце для дракона“. Я люблю читати твори такого жанру, бо в них на прикладі вигаданих ситуацій письменник пропонує читачам розбиратися в стосунках людей, учитися відрізняти погане від хорошого, оцінювати вчинки персонажів. Сюжети таких творів найчастіше розвиваються в двох вимірах — реальному і фантастичному. Повість-казка створює вигадані світи, але при цьому дає нам можливість знайомитися з реальним світом, його правилами та особливостями, звертає нашу увагу на актуальні проблеми сьогодення.

Незважаючи на те, що персонажі із казки Ю. Винничука — представники Середньовіччя, проте їхні долі, життєві ситуації, думки та вчинки такі ж, як і в сучасних людей. Головний герой твору — дракон Грицько. Зазвичай зі словом „дракон“ у нас виникають асоціації „страшний“, „триголовий“, „кровожерливий“, „убивця“, чого аж ніяк не можна сказати про Григорія. Він добрий, ввічливий, чуйний, товариський, розсудливий, мрійник та романтик. Грицько не знищує людей, а їсть траву, читає книжки (зокрема Біблію!) й навіть пише вірші. Своє полум'я він спрямовує вгору, щоб не нищити рослини та комах, а навколо його печери ростуть клумби з квітами.

„Драконячі закони“, на жаль, панують саме в князівстві Люботин, де, власне, й відбувається дія твору. За традицією, лицар повинен знищити дракона, тому князь скликає воїнів звідусіль, аби вони, зібравшись докупи, убили хижака. Найсміливіший же стане чоловіком прекрасної князівни Настуні. Побачивши, що дракон не має наміру битися, бо не хоче завдати комусь шкоди, підступний князь вигадує інший б досягти мети: він вирішує потоваришувати із драконом і змусити його чинити так, як цього хоче володар. Його наміри здійснюються. Грицько вважає князя своїм другом, заради якого він здатен на самопожертву. Дракон погоджується битися з лицарями й загинути від зброї воїна Лавріна, аби догодити князеві та „урятувати“ майбутнє Люботина — своєї батьківщини.

Наставник і вчитель дракона, старий пустельник казав: „Життя володаря не варте й одного рядка поета“. Але Грицько не зважає на ці слова й жертвує собою заради, як йому здавалося, друга — князя, заради князівни Настуні, у яку встиг закохатися.

Але вбивство дракона не приносить миру та спокою в князівство, а лише пробуджує лихі інстинкти... Це, врешті, розуміє й сам володар.

Читаючи повість, ми розуміємо, що проблеми, які порушив автор, є гостро актуальними в наш час. Адже „драконячі закони“, на жаль, панують і в сьогоденні. Добрі, чесні, відверті, порядні люди часто потерпають від підступних „володарів життя“. У сучасному важко виживати романтикам-поетам, яких долають зухвалі прагматики. А нових „князів“ мало цікавлять митці, для них важливими є передусім влада та особистий престиж.

Отже, повість-казка Юрія Винничука змушує нас замислилися над тим, а чи повинно так бути насправді? Чи правильним є те, що „поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні“?

Объяснение: