Шануй батька і неньку, буде скрізь тобі гладенько

кожен скаже: я слухаюсь батьків, але не кожен буде відвертий. проте я вважаю, що саме від батьків залежить наше майбутнє. усе починається з батьків, саме вони будують нашого життя. з перших днів вони виховують нас та гартують наш характер. кожного дня вони повчають нас: відрізнити погане від хорошого, вчать не робити шкоди. важливу роль відіграє освіта. її батьки також намагаються нам дати, аби забезпечити нас знаннями та досвідом. хочу зазначити, що значну частину свого життя ми залежимо від рідних. хоча, звісно, хочемо здаватися дорослішими, робимо усе всупереч батьківському слову. оце, я скажу, – повна дурниця. треба поважати їхню думку та робити усе як слід. саме тоді й наші діти будуть ставитись до нас з повагою.

М. п. стельмах з'явився на світ на поділлі, у мальовничому куточку україни. ось тут михайликові вперше усміхнулися вечори ясним місяцем, світанки — зірницею, а глибокі дні — красним сонцем. народився майбутній письменник 24 травня 1912 року в с. дяківцях літинського району на вінниччині в бідній селянській родині. але багатою вона була на ніжність і любов. михайликові батьки, дідусь і бабуся навчали його любити й поважати людей, природу, бачити в навколишньому світі і прекрасне, і таємниче. тому хлопчик тягнувся до краси та добра, мов соняшник до сонця. казки, легенди, думи та пісні — це для нього як життєдайне повітря. саме цим пояснюється і велика жага до знань — нестримний потяг до книги. багато і правди, і кривди довелося спізнати м. п. стельмаху-письменнику. пройшов кривавими дорогами великої вітчизняної війни, був тричі поранений. та не розгубив того прекрасного й доброго, що з дитинства мав у серці. щедро ділився своїм талантом із людьми. письменник створив п'ять романів, писав новели, оповідання, вірші для дорослих та дітей.

Дівчина-християнка вразила сулеймана своєю красою, а пізніше й розумом. вона добре розумілася на корані (цьому навчив її побожний учитель адбуллаг), говорила з падишахом сміливо, переконливо. знала, що згідно з кораном чоловік не може силою взяти дівчину, бо то великий гріх. слова дівчини сколихнули душу султана. з ним ще ніхто так не говорив, окрім рідної матері. та не тільки зміст слів зацікавив його, «але й свобідна форма, і вже перший акорд її, перші слова: вічна правда, рівність перед богом. ще не маючи волі, будучи невільницею, хуррем у розмові з сулєйманом на його запитання, що ти робила б, якби сповнилося твоє бажання, відповіла: «я будувала б, будувала багато… наперед збудувала б велику імарет (кухню для убогих), …велику дарешттіру (лікарню) …каравансерай для подорожніх і чужинців». сулеиман відзначив про себе: ця дівчина маж не лише великий розум, але й дуже добре серце, вона не забуває людей з країни, з котрої потрапила до туреччини. з часом ель хуррем отримала волю, прийняла іслам, стала дружиною сулеймана великого, народила трьох дітей: «вона блистіла умов і веселістю, безоглядністю і милосердям». важливим епізодом для характеристики роксолани буде розповідь автора про другий джігат сулеймана. у відповідальний момент вона переконала мужа не йти в наступ проти німців. свої дії пояснила так: султан може бути переможеним і померкне його зоря, а ще жоден із синів «не годен усісти на престолі султанів, ні піднести меча проти бунту». хочу сказати кілька слів про зовнішню красу роксолани. у примітці до повісті «роксолана» читаємо, що італійський художник, який бачив султаншу, такі спомини: «…та пані, по народності русинка, не була гарна, але приємна». та кожен має своє поняття про красу. портрет, що знаходиться у львівському національному музеї, вказує, що вона була дуже гарна: «делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду, - така спокійна, що успокоює навіть погляд на її портрет». автор повісті часто згадує очі роксолани, а очі, звісно, - дзеркало душі. вони були сині, часом випромінювали ласку, а іноді - в них мигтіла чаша чорної отруї». прикрашало дівчину й волосся: воно було золотисте і сяяло так, що аж очі засліплювало. сулейман запримітив, що личко в невільниці «біленьке як сніг з таким відтінком, як у першого пуп’янка рози, а таке лагідне, як у його матері, що все боїться за нього». і все ж роксолана зійшла на незвичайну висоту завдяки винятковій силі характеру, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею і чи не останню чергу - жіночій принадності. думаю, що образ роксолани, місце цієї жінки в історії тієї епохи потребують додаткового дослідження, бо секрет її успіху не відкритий і досі.