Характеристика образів у романі мойсей

Головний герой поеми – мойсей, це сивочолий пророк, його волосся «біле, як сніг», він фізично слабкий через старий вік, проте дуже міцний духовно: "се мойсей, позабутий пророк, (абзац)  се дідусь слабосилий,    (абзац)  що без роду,без стад і жінок    (абзац)сам стоїть край могили.    (абзац)все, що мав у життю, він віддав    (абзац)для одної ідеї,і горів, і яснів, і страждав,  (абзац)  і трудився для неї." в образі мойсея автор наголошує саме на протиставленні фізичної слабкості та духовної величі, краси душі пророка: "хоч літа його гнуть у каблук  (абзац)  із турботами в парі,(абзац)то в очах його все щось горить,(абзац)  мов дві блискавки в хмарі.  (абзац)хоч волосся все біле як сніг,  (абзац)  у старечій оздобі,(абзац)то стоять ще ті горді жмутки,(абзац)  як два роги на лобі." відданий своєму народові, мойсей беззавітно його любить і бореться за його визволення, але на хвилину й він засумнівався у своїй вірі. таким чином, поет показав, що вождь не може мати жодних сумнівів у справедливості обраного ним шляху. у конфлікті з народом — трагедія мойсея як пророка.

демон зневіри  азазель  (злий дух, що з’являється перед пророком у пустелі) отруює його душу сумнівами, вириває з неї розпачливий крик: «одурив нас єгова! » за зневіру цю мойсей був покараний: він помер на порозі землі своїх предків, побачив її, але не вступив на неї.

на шляху до високої мети мойсею перешкоджають    авірон і датан  – дрібні людці, що вважають за мету не великий ідеал, а мізерну особисту користь, намагаючись демагогічно схилити до цього маси.  « демонами громади»  зобразив іван франко цих ворогів мойсея. вони розвінчуються поетом, бо прагнуть відвернути народ від обраного шляху, яким веде мойсей. в образах датана і авірона поет викриває зрадників революційного руху, реформістів і угодовців. словами мойсея він картає антинародну сутність їхніх демагогічних заяв, спрямованих в дні бунту на захист спокою як «найблаженнішого стану».

«князь конюхів» єгошуа –  новий ватажок єврейського народу після смерті пророка мойсея, який продовжує його справу, надихає свій народ не здаватися й продовжувати шлях до «обітованої землі».

Протягом усього нашого життя ми відштовхуємося від багатьох речей близьких нам по духу чи стилю. ми виростаємо на певних книгах, слухаємо різну музику, вибудовуємо свої особисті уявлення про кіно чи театр, при цьому залишаємо в своїх серцях місце для чогось, справді, святого та особливого.  не так багато в нашому житті речей, здатних неймовірно стрімко та суттєво посилити відчуття радості, щастя та гордості за власний народ. тому, мабуть,варто й далі захоплюватися ними, адже вони нам яскравих барв. вдячність за усвідомлення важливості даного фактународжується з досвіду, а досвід – це не лише набутки й перемоги. це, передусім, знання нашого минулого, яким би воно не було.   щодо мене, то я завжди опиралась на історію та культуру попередніх століть. адже мені здається, що в тривалих і безрезультатних пошуках речей, які об’єднують, наші громадяни прийшли до абсолютно очевидного висновку – нас усіх здатна об’єднати любов до рідного краю. також, коли я думаю про ці останні слова, то перед очима стоїть лише одна беззаперечна постать, адже саме з його слів я зрозуміла, як правильно потрібно любити свій народ та свою землю. мабуть, досить легко було здогадатись, що мова йде про геніального тараса шевченка. напевне, в україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок “кобзаря” великого просвітителя. творчість цього поета байдужим не залишає нікого. проходять роки, а його актуальність не згасає, особливо у наших серцях. він все говорить – а ми слухаємо, аналізуємо, часом і плачемо. у чому ж такий фантастичнийфеномен нашого великого митця? чому і сьогодні, майже через два століття після його смерті, твори, написані великим кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі?   за життя тарас шевченко був видатною і яскравою особистістю.саме той факт, що він народився і виріс у багатодітній сім’ї селян-кріпаків і ще дитиною проявив надзвичайний потяг до знань і талант митця-художника та поета, свідчить про те, що цю людину подарував українському народові сам господь. він – наш пророк і провідник. серед найвідоміших митців світу не знайдеться іншої людини, яка б вийшла із самих низів суспільства і досягнула духовних вершин. тарас шевченко творив в умовах жорстокого тиску і переслідувань з боку царського режиму. в той же час його творчість отримала визнання в найвищих світських колах імперії. у своїх численних творах відновлював історичну правду й справедливість українців. філософія його життєвої позиції полягала у визволенні україни й українців з імперського гніту. тарас шевченко оспівував лицарів національного духу, великих діячів козацької доби всупереч прагненню ім­перської влади швидко стерти з пам`яті народної на­віть згадку про ті часи та події, про тих героїв. його талант, даний всевишнім, а також творча праця впродовж всього життя спричинилися до формування життєвої позиції всіх наступних поколінь борців за волю україни. минуло вже безліч років, але, читаючи його твори «кавказ», «неофі­ти», «мазепа», «», «берестечко» та ряд ін­ших, приходимо до висновку, що він писав немов про наш час. згадаймо, як оцінив шевченко наслідки страти гонти і залізняка: «…над дітьми козацькими поганці запанували». чи не так сталося після вбивств сучасних лідерів, провідників і героїв? нагадував тарас шевченко й кожному з нас про необхідність вистояти в умовах лихоліть і скрути, бо «не вмирає душа наша, не вмирає воля, і неситий не виоре на дні моря поля» і закликав: «борітеся – поборете, вам бог є, за вас правда, за вас слава і воля святая».тепер можна сміливо переконатись у тому, що твори тараса шевченка органічно вписуються у сучасне життя.великий поет казав: «учітесь, читайте  і чужому научайтесь,  й свого не цурайтесь…  « а що може бути найбільш «своїм», найбільш близьким, як не творчий спадок невмирущого кобзаря?   у даний час ми мусимо якнайчастіше звертатись до тараса шевченка, адже він вчив, що маючи вибір – потрібно завжди обирати свободу,  яку ми зараз так відчайдушно виборюємо. читаймо, шануймо і любім духовного батька всіх українців – тараса григоровича шевченка!  

Русалонька із 7-в, або прокляття роду кулаківських» — повість-казка, що захоплює і дітей, і дорослих. у  цьому творі письменниця говорить про дружбу і кохання, про честь, совість, про мрії і життєві шляхи. софійка, головна героїня твору, часто читає й перечитує відому казку про русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника вадима кулаківського прекрасного принца.  софійка відкрила, що стара шафа — це портал, який, міг перенести у минуле. щоб позбавити рід кулаківськіх від прокляття, дівчинка мандрує минулим, своїм втручанням змінює долі людей, які жили багато років тому, і сучасників. сніжана— тітонька софійки, доросла мрійниця. сніжана, давно попрощалася з дитинством, але здатна по-дитячому мріяти. вона добре розуміє племінницю,- адже й сама вірить у те, що коралі можуть принести щастя, адже вони передавалися від покоління до покоління протягом декількох століть.