На тему : "погляди леси украинки на роль поета и поезии в житти суспильства"

Олекса стороженко, за словами івана франка, талановитий оповідач, що добре володіє українською мовою. в оповіданні «скарб» письменник використав український фольклор, поєднав фантастичні елементи з реалістичним зображенням селянського побуту, гумористично зобразив головного героя. павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір’ю. узимку й восени вона не випускала його з хати, щоб не замерз, навесні і влітку — щоб сонце не напекло голову. бачачи, що син нічого не вміє робити, батько журився: «що з ним станеться, як ми помремо? » мати мала рацію, коли говорила: «як бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки». після смерті батьків за павлусем наглядали наймит і наймичка. і хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. «павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити». і на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. за це прозвали його лежнем. навіть грушу зірвати не міг: «бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот». а потрусити дерево — важко. у селі павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. «сказано: як кому бог дасть щастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». і хоча люди заздрили павлусеві, жити так, як він, не хотіли. думаю, що щасливим не був і павлусь. олекса стороженко, за словами івана франка, талановитий оповідач, що добре володіє українською мовою. в оповіданні «скарб» письменник використав український фольклор, поєднав фантастичні елементи з реалістичним зображенням селянського побуту, гумористично зобразив головного героя.павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір’ю. узимку й восени вона не випускала його з хати, щоб не замерз, навесні і влітку — щоб сонце не напекло голову. бачачи, що син нічого не вміє робити, батько журився: «що з ним станеться, як ми помремо? »мати мала рацію, коли говорила: «як бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки». після смерті батьків за павлусем наглядали наймит і наймичка. і хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. «павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити».і на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. за це прозвали його лежнем. навіть грушу зірвати не міг: «бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот». а потрусити дерево — важко.у селі павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. «сказано: як кому бог дасть щастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». і хоча люди заздрили павлусеві, жити так, як він, не хотіли. думаю, що щасливим не був і павлусь.

Як тільки перші весняні промені пробіглися по землі, у лісі відкрила очі квіточка.  солодко потягнувшись, вона озирнулася навколо.  бр-р-р, - здивувалася, побачивши чорну землю, самотні стовбури дерев і сиве небо.  чому все таке сумне? – запитала сама себе. і набравши у стебельце побільше повітря, гукнула: - агов! є хтось? відізвіться! у відповідь аго-о- тут я, - почувся поряд голос.- ой, - від несподіванки квіточка аж підстрибнула.а на неї усміхаючись дивилася білосніжна красуня. витончені лінії пелюсток, тоненьке стебельце і неймовірно сонячна посмішка.  - ти хто? – замилувалася квіточка.- я твоя сестричка, - відповіла та.але помітивши, що квіточка геть розгубилася, пояснила: - ми з тобою проліски. ми діти весни. ми першими серед усіх квітів сповіщаємо про те, що зима позаду.- і я теж така гарна? - звісно. ось поглянь, - і білосніжка показала сестричці у дзеркальце води. а звідти дивилося два гарних личка.  - та ми ж близнючки! – заплескала листочками квіточка.- еге-ж! ми схожі. і нас дуже багато. озирнися лишень навколо.а у весняному повітрі вже звучала пісня:   ми весняні діточки,білосніжні квіточки.землю прикрашаємо,килимом встеляємо.про весну віщуємо,радість всім даруємо.так сотні молочно-білих пролісків будили своїм співом природу. вступала у свої права весна.думаю