Які риси характеру є спільні для руських князів святослава , володимира , ярослава мудрого

ясна річ, що перед нами зовсім не побутова картинка. автор, використовуючи алегорію, показує творчий поступ людини, входження у літературу молодого покоління шістдесятників, виходить на загальнолюдські проблеми. це отой вічний мотив відваги й обережності, дедала й ікара. цей міфологічний сюжет трактується по-різному: одні ві належне передбачливості батька, який попереджав сина, що не варто дуже наближатися до сонця. та здебільшого симпатії ві юному ікарові, який прагнув пізнати непізнане, вирватися на волю (адже вони з батьком були в полоні).

п’єса «мартин боруля» написана на основі реального факту. і. карпенко-карий використав подію, яка відбулася в його родині. батько письменника вирішив у суді довести своє дворянське походження. незважаючи на витрачені зусилля, рід дворянським визнаний не був, бо прізвище в нових і старих документах відрізнялося однією літерою. так само й головний герой твору: багатий шляхтич, чиновник земського суду мартин боруля має заповітну мрію - зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію». справою честі стало те доведення «дворянської лінії», бо мартина пан красов-ський назвав бидлом, а його сина - телям. боруля наполегливо, із завзяттям судиться, гроші на вітер, і навіть не розуміє, що повірений трандалєв просто дурить його. а найголовніше, сам герой навряд чи зміг би пояснити, для чого йому дворянство потрібне, адже в нього цілком нормальне життя: має дружину, сина й доньку, чимале хазяйство.

зрозуміло, що боруля не має нічого спільного з дворянством. маючи звичку прокидатись рано, герой із усіх сил намагається бути паном і лежить, як і водиться панам, довго, хоч і болять боки від того лежання. усупереч родинній традиції вимагає від дітей називати його «папінька», а дружину - «мамінька», не дає працювати марисі, аби вона привчалася до дворянства. боруля марно витрачає чимало грошей на дворянський антураж. смішно виглядає це намагання бути благородним: очікуючи з міста «кофію», герой просить дружину дізнатися, що з ним робити, бо «чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. піди ти зараз до сидоровички - вона зна - і повчися у неї. і розпитай гарненько, як його роблять і коли його : чи до борщу, чи на ніч? »

боруля, безперечно, прекрасний батько, хоча через свою обмеженість і засліпленість дворянством трохи не зламав життя марисі. відмову сватам миколи, марисиного коханого, боруля пояснює просто: «не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії…» натомість майбутнім чоловіком доньки він бачить регістратора націєвського - людину несерйозну, звичайного міського франта, , що до того ж любить випити за чужий кошт. марисю дивує така кардинальна зміна в батькові, адже вона вихована зовсім по-іншому.

син борулі степан служить канцеляристом у місті. батько з щедрістю витрачає на нього гроші, аби він вибився в люди, виглядав, як дворянин. степанові це подобається, але ті гроші йдуть у нікуди, бо він не навчився цінувати зароблені гроші. вихор міста з веселими гуляннями, що часто закінчуються пиятикою, приваблюють хлопця. але канцелярію закривають, і молодший боруля повертається додому, де бачить хворого батька та майже розорене хазяйство. це все - наслідки бездумної гонитви за дворянством.

символічним є спалення «дворянських паперів» у кінці п’єси. герой немов очищається тим вогнем, стає зрячим, борулі стає легше, наче в нього нова душа ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала.

у творі поєдналися елементи комедії і трагедії. образ борулі в цілому комічний, але за цим зовнішнім комізмом криється страшна драма, адже нерозумний, засліплений «дворянською лінією» герой міг втратити абсолютно все: і майно (якого майже не лишилось), і друзів (гервасія, протасія і матвія), і дітей (нещасливий шлюб марисі й розпусне життя степана), і власне життя.