Риси характеру яянів з притчі казка про яян . надо !

риси характерів яян

емма андієвська, сучасна українська письменниця, написала свій художній твір «казка про яян», що має повчальний зміст, а тому має ознаки казки-притчи.

в цьому прозовому творі авторка   підіймає питання людського егоїзму. яяни – це люди, які питаються тільки своїм я, тому вони безсмертні. вони не розмовляють, бо слухають тільки себе, слово «ти» в перетворяється на  «я».  яяни будують свої будинки власноруч, але це не будинки, а вежі власного егоїзму, які схиляються та майже руйнуються.

основні риси яян:

-                егоїзм

-                мовчання

-                будова вежі свого «я»

-                безсмертність, бо харчуються тільки своїм «я»

цікаво, що не має ні одного імені яян, тобто яяни- це узагальнюючий образ, що підкреслює ість головного питання в творі.

один з головних героїв, старець, єдиний спроможній розмовляти, тому що він так і не став до кінця яянином, але вийти за межи міста все ж не може. він зрозумів, що тільки співпраця, тільки сумісна діяльність і дбання про інших людей можуть вийти з міста.

мені дуже сподобався роман пантелеймона куліша «чорна рада». приваблює в ньому зображення історичних подій, різнопла- новість та глибина  чоловучих  образів, кожний з яких є носієм яко­їсь певної авторської ід«ії. проте особисто для мене цікавими були майстерно виписані письменником жіночі образи, які також вико­нують важливу роль у розкритті авторської ідеї.

як відомо, жінки в україні відігравали не другорядну роль, вони брали участь у чоловічих розмовах, могли щось порадити у справах, вирішити суперечку. дівчата були слухняними донька­ми, але самі обирали майбутніх чоловіків, могли постояти за свою честь. саме такими і зображує куліш жінок у «чорній раді».

з перших сторінок твору автор говорить про череваниху та її доньку лесю як про дбайливих, гостинних господинь, охоронниць вогнища: « ж усе скрашала собою так, що вже справді годилось би сказати: «у хаті в неї, як у віночку, хліб випе-

чений, як сонце і сама сидить, як кві а сама череваниха була пані ввічлива і знала, як до кого з речами обернутись». це повністю відповідає морально-етичним нормам поведінки україн­ців, а лесю автор зображує у дусі народнопісенної творчості: «і що то вже, як хороше вдасться! чи заговорить, чи рукою поведе, як піде по хаті — усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить*.

леся череванівна вродлива дівчина, та це не робить її гордови­тою, пихатою. дівчина має уславленого, заможного нареченого, але не вихваляється його ім’ям, навпаки, вона дуже скромна, добра, чуй­на і сором’язлива. її мати також не розголошує ім’я доньчиного нареченого, відомого наказного гетьмана сомка, але з її поведінки закоханий петро шраменко відразу зрозумів, «що череваниха б’є на якогось іншого зятя».

звичайно, як і кожна мати, череваниха хотіла віддати свою єдину дитину за гарного та заможного чоловіка. і леся також лю­била сомка за його розум, відвагу, відданість рідній землі, та дівчи­на швидко зрозуміла, що особисте щастя цікавить його куди менше, ніж щастя україни. розумом дівчина ще могла це прийняти та погодитися з таким станом справ, але ж дівочому серцю так хоті­лося уваги та ніжності з боку коханого. а коли з рук відчайдуха кирила тура її врятував не коханий сомко, а петро шраменко, лесині почуття кардинально змінюються: «небога леся то весе­литься серцем, то тяжко сумує, як згадає, що мусить одна-одненька тратити молоді літа у гетьманській світлиці гетьман він на всю губу, пишен і красен, да не згляне й не заговорить так од серця, як той петрусь». не хотіла леся порушувати даного сомку слова і вже скорилася своїй долі, та все вийшло не так, як гадалося: слав­ний козак, наказний гетьман яким сомко був страчений, а петро побрався з череванівною. такий фінал здається мені символічним — автор ніби дарує надію на зміни до кращого, адже в часи безвладдя, розбрату, руйнації великої країни залишається міцною і непоруш­ною частинка цієї держави — родина, а значить може відродитися і держава. символічним є і те, що у світі чоловіків з їхніми супереч­ками, боротьбою за владу та війнами саме жінкам під силу зберег­ти злагоду та добробут родини, і це вдало показав п. куліш у рома­ні «чорна рада».

що таке жінка? це біле молоко. варто їй захотіти, і вона наситить своєю любов'ю кого завгодно. вона може змішатися з медом і зігріти будь-яку душу, пом'якшити її природу і зберегти її натруджений голос. вона може заграти, як кумис, і вдарити в голову чоловікам. жінка здатна наповнити кімнату своєю присутністю, як заповнює молоко глечик, плавно, займаючи весь відведений їй простір.

але, скипаючи, вона перетворюється на піну, яка рветься назовні, яка може обпалити і втекти. і особливо небезпечна жінка тим, що скипає вона непередбачувано і часто у той момент, коли чоловік відвернувся.

краса жінки в її станах. один любить топлене молоко, інший парне, третій – згущене з цукром. але не це виявляється важливим. важливе лише те, що в ній повинна жити первородна енергія, дана богом, яку вона вміє в собі виробляти і обачливо віддавати. ця енергія в ласці і милосерді жінки. і її сини ніколи не навчаться любити інших людей, якщо вона не володіє цією енергією.

кажуть, що молоко корисне. від того чоловік слабшає без жінки, що йому не вистачає живлення для душевного зростання. у неї може бути багато покликань, але є одне запасне і головне, не маючи якого чоловіки метушаться все життя в пошуках інших занять – це сама її біла природа, яка потрапляє на губи крихітної дитини, що насичує її силою і що стає її частиною. вона не посередник, не рабиня і не королева, вона – золота середина. вона – зв'язок, що тримає міцніше цементу.

у жінки багато думок і відчуттів відразу, і найбільше серед них переживань. жінка, яка не сумнівається у своїй привабливості, розумі і цікавості, або лінується, або далі не розвивається, скоро знову почне сумніватися. вона гостріше відчуває запахи і краще вибирає кольори, але під час небезпеки закриває обличчя руками. їй необхідно стежити за своєю зовнішністю, голосом, рухами, поставою, а головне – за переживаннями, тому що вона чудесна, коли все навколо любить. тому що прекрасна, як явище живої і не живої природи, як пейзаж, як метелик, і ніщо і ніхто в світі не несе більшої відповідальності за свою красу, ніж вона. а чоловіку, йому дозволяється бути і некрасивим. так він навіть чарівніше.

жінка живе в грубому світі і готова до цього. у неї має бути прихована сила на двох, якщо вона буде або є матір'ю. навіть жорстокість чоловіків, їх кам'яна завзятість, не ламає кремінь, а вона може текти під ці камені і точити їх, тим самим зрушуючи з місця. буває і троє сильних не можуть зупинити буйного чоловіка, а вона прийде і скаже так, що він у раз втихомириться.

прояв почуттів – це найвеличніша сила жінки. вона смішить і радує, підбадьорює і штовхає до дій, вчить відчувати у відповідь і дратує, вона незрозуміла, а без цієї сили зовсім нудно жити. мабуть, немає гірше жінки, ніж та, яка скупа у своїх почуттях, не вміє бути ніжною, і все вирішує одним холодним розумом.

молоко не може пролитися марно, воно одного разу знаходить глечик, в якому буде зберігатися. а глечик або залишається порожнім, або наповнюється молоком – і від цього жорстокість чоловіків: вони обирають, якою бути краще посудині.

її величність жінка відчуває істину серцем і запускає своє праве півкуля там, де безглузді логіка і знання. чоловік шукає істину своїм розумом, вчиться милосердю на життєвому досвіді. а жінці дано багато чого вже з народження, тому як сама вона виробляє життя.