Який фільм о.довженка було визнано найкращим на кінофестивалі всесвітньої виставки в брюсселі(1958

книги це джерело мудрості, духовне надбання. саме книги нам дізнатись та відчути   себе у іншій постаті, пережити досі незвідані почуття чи емоції, адже читаючи книгу ти занурюєшся повністю в образи героїв і ніби , ти стаєш на місце героя розуміючи   його веселість і життєві негаразди. життя без книг не цікаве і таке буденне, адже ти не можеш дізнатись долі інших людей, які мають зовсім інший світогляд, характер, вподобання, навіть не можеш дізнатись минувшину свого народу яке передається спокон віків з тих же книг.

не читати книг , це не розвиватися духовно, що в цей час дуже погано відображається в   сучасному суспільстві. тому книги мають велике значення для людини як особистості.

пантелеймон куліш і тарас шевченко

серед активних борців за майбутнє україни, за утвердження нашої мови, культури в кінці першої половини — другої половини xix століття були тарас шевченко та пантелеймон куліш. доля цих людей різна, а об'єднує їх одне — любов до україни, до її співучої мови, бажання бачити її вільною серед інших країн.

народилися митці майже в один час: т. шевченко у 18)4 році, а п. куліш у 1819 році. щоправда, кобзар був кріпаком, а п. куліш ріс у вільній козацькій родині. п. куліша називають людиною енциклопедичних знань свого часу, він навчався і в повітовому училищі, і в гімназії, і в київському університеті. хоч і вчився багато самотужки, підробляв учителюванням, однак був людиною вільною, а відтак мав і більше можливостей, ніж т. шевченко. бо, як усім відомо, кобзар наш 24 роки був кріпаком, і все, чого досяг, навчився, вмів — це лише завдяки самоосвіті. і лише велика обдарованість т. шевченка, помічена прогресивними поетами та художниками xix століття, у 1838 році стати вільним і дістати освіту у петербурзькій академії мистецтв.

невідомо, особисто мені, на жаль, чи зустрічалися тарас шевченко і п. куліш у петербурзі. я думаю, що зустрічались, бо земляки в тодішній столиці спілкувалися між собою, а ще ті, які боролися за відродження українського слова і нашої історії. але мені відомо з літератури, що тарас шевченко і п. куліш, якому у другій половині 50-х років xix століття імператорською академією наук було доручено написати дослідження з історії, культури та мистецтва західнослов'янського краю, були членами кирило-мефодіївського братства. і хоча їх погляди на історію дещо відрізнялися, любов до слова, до українського фольклору була спільною.особисті стосунки двох митців були дружніми, відомо, що т. шевченко був боярином на весіллі п. куліша, однак, як це теж відомо з історії нашої літератури, п. куліша лякали антицарські виступи кобзаря. громадянський подвиг п. куліша в тому, що він почав писати твори з історії україни українською мовою, видавав книги нашою мовою, заснував перший український правопис на фонетичній основі, був першим нашим, українським, професійним критиком, що високо оцінив творчість і т. шевченка, і марка вовчка, і г. квітки-основ'яненка. п. куліш був одним із перших, хто будив національну свідомість українців.

т. шевченко, який на собі звідав тягар кріпацтва та зневагу деяких російських панів щодо свого минулого, був більш непримиренний до суспільного ладу, закликав до боротьби з російським самодержавством. кобзар вважав, що лише рідним словом не відновити волю україни — і в цьому між ними різниця в поглядах. т. шевченко був захоплений романом п. куліша "чорна рада", декілька разів читав його і написав вдячного листа його авторові.

про те, що обидва митці були небезпечні для царату, свідчить і вирок миколи і п. кулішу в 1847 році за участь у кирило-мефодіївському братстві. як і шевченку, цар написав на кулішевій справі: "запретить писать і сослать на спужбу в вологду".

отже, т. шевченко і п. куліш — це борці за окреме існування україни від російської імперії, борці, які кожен своїм шляхом і своїми силами служили україні та її народові.