Написати невелику власну розповідь про Івана Силу.​

Відповідь:

Іван Сила це велика людина у прямому і переносному значені . Він є героєм розповідей і фільмів залишався чемпіоном Чехіі більше ніж 100 років і став  най сильнішою людиною у світі у 1928 році. Народився він у 1919 році звичайним кристьяненом ,приїхав до столиці к двацятьом рокам .Що він тільки не робив і гвіздки рукою забивав і на автомобілі його переїзджали і віз він піднімав.

Пояснення:

Було колись ліниве царство. Правив у ньому ледачий король. І в тому царстві всі були ліниві. Ніхто не вчився. Діти там не вміли писати і читати, бо дорослим було ліньки їх учити. Та й самим їм не хотілось вчитись. Не було у них домівок. Вони жили просто на вулиці. Але колись ледачому царю набридло таке життя, став він працьовитим. Відбудував він своє царство. І жити йому краще стало. З тих пір називалось царство не лінивим а працьовитим. Всі жителі того царства кожен день щось майстрували. Не було вже в тому царстві ледачих. Ледачий цар–став працьовитим царем. І жилося тому царю дуже добре.

Відповідь:

«Слово “лірика” у перекладі з давньо- грецької мови означає  lyrikós — лірний; твір, виконаний під акомпанемент  »Спочатку коломийки були приспівками до танцю, але потім вони перетворилися на самостійний пісенний жанр.Свою історичну повість «Захар Беркут» Франко написав у 1882 році, коли за плечима уже був філософський факультет Львівського університету, переклади Софокла й Евріпіда, дві наукові праці з економіки, фольклорне дослідження «Про Борислав», перші вірші, редакторська робота у журналі «Друг», зміна москвофільської орієнтації на більш радикальну українофільську, два ув’язнення австро-угорською владою за «соціалістичну пропаганду». Крім того, саме у той час романтичний стиль письма поступово змінювався на реалізм.На початку 1882 року у листі до свого приятеля Івана Білея Іван Франко ділився своїми творчими планами: «Думка в мене була — написати повість по-німецьки… історично-сенсаційно-реальну, та що, вже ось пару місяців ношуся з нею, як дурний з ступою, а навіть зачати ще не вспів. Чи вспію ж восени скінчити, і взагалі, чи буде з тої кози м’ясо?». Невідомо, чи перейшов би Іван Якович від слів до діл, якби не… конкурс. Так, літературний тематичний конкурс. І так, уявіть собі, вони уже існували у ХІХ столітті. 27 вересня 1882 року Львівський часопис «Зоря» оголосив конкурс, в умовах якого було зазначено: «Темат до повістей належить брати з нашого народного життя, будь теперішнього, будь минувшого, з життя інтелігенції або з життя сільського люду; по можності переважати повинна сторона ідеальна, єсли тільки не віддаляється від правди. Світлі прояви нашого життя, яко взірці, достойні загального наслідування, будуть для нас найбільше пожаданим матеріалом». Як винагороду переможцеві журнал обіцяв «платити за лист печаті по 20—25 з[олотих] р[инських]», про що ми знаємо із листування письменника. Упродовж півтора місяця Франко працював над текстом. Зрештою, у 1883 році він отримав премію за твір, який було надруковано у «Зорі» під назвою «Захаръ Беркутъ. Образъ громадского житя карпатскои Руси въ XIII вѣцѣ».Жанр: історична повістьКобза́р — український народний співець і музикант. Кобзарі були творцями, хранителями і передавачами епічної традиції у формі історичних пісень, дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), релігійних піснеспівів, моралізаторських пісень, а також казок та переказів, супроводжуваних грою на кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва — лірники або бандуристи

Пояснення: