Тема ідея головна думка кавказ ? ? хто знає оч нада

Тема: зображення загарбницької політики російського самодержавства, прогнилої дворянської моралі. ідея: заклик до об"єднання народів проти спільного ворога - російського царату, возвеличення патріотизму, мужності. головна думка:   «борітеся — поборете! »

Вічні образи закоханих у повісті тіні забутих предків

"Тіні забутих предків" - один з найбільш зворушливих творів про кохання. Героїв цієї повісті Івана і Марічку називають українськими Ромео і Джульєттою. Розповівши трагічну історію кохання гуцулів, М. Коцюбинський оспівав духовну красу людини, чисте і вірне почуття.

Любов Івана і Марічки, дітей двох ворогуючих сімей, народилася несподівано, всупереч тій ненависті, що супроводжувала життя Палійчук і Гутенюків. Дві рідні душі знайшли один одного, щоб ніколи не розлучатися. Між ними повна гармонія, взаєморозуміння. Обидва - діти природи, яким добре відомі її закони, її мова, обидва - талановиті музиканти: Іван грав на флоярі, а Марічка обзивалася до нього своїми співаночкамі. Сподівалися одружитися, незважаючи на сімейну ворожнечу.

Але доля склалася по-іншому. Іван пішов на заробітки, а в цей час трагічно загинула Маша. Ось з цієї події, як мені здається, і починається велика історія про справжню вірність. Все, що робив Іван після смерті Маші, - це були спроби жити новим життям, забути кохану. Майже сім років він десь блукав, служив в наймах, здавався людям "ведмедем, який зализує свої рани". Потім повернувся в село, одружився, прагнув стати господарем, сім'янином. Але всі ці спроби були марними. Нове життя не приносило ні радості, ні щастя. Царинка і маржинка - слабка заміна того, що називають сім'єю. Тому що дружина Палагна була Марією! А саме вона, незабутня подруга дитячих і юнацьких років, вічно стояла біля нього, співала свої пісеньки або тихо плакала. І неправда, що Івана зжив зі світла Юра-мольфар, що він загинув через якусь душевну хворобу! Просто герой повернувся, нарешті, до своєї єдиної на все життя улюбленої. Тільки з нею він міг бути живим, міг діяти, творити, міг відчувати себе людиною. А якщо її немає, то і він не повинен жити - це вже суперечило б його людської сутності. Ось так я розумію трагедію гуцульських Ромео і Джульєтти.

Звичайно, література і життя - не одне й те саме. Життя багатше будь-художній твір, і людина завжди зможе знайти застосування для своїх сил, думок і бажань, навіть якщо її спіткало нещасливе кохання. Але, перечитуючи повість М. Коцюбинського, знову і знову переживаєш, хвилюєшся і глибоко співчуваєш закоханим.

Люди, які вміють любити один раз, дійсно прекрасні. Вони ніколи не зрадять, не зможуть збрехати. Нехай в кожному з нас буде хоч крихітка тієї душевної краси, якої М. Коцюбинський наділив своїх нещасних і щасливих закоханих - Івана і Марічку.

      творча практика олександра олеся та миколи вороного має чимало спільних рис. поетів об’єднує тематичне коло. обидва з них торкались питань вірності батьківщині, її єдності,  революції 1917 років, які знайшли відображення у збірках м. вороного «за україну» та о. олеся «чужина». митці прагнули оновити віршову техніку, шукали нові жанрові форми.       письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх споріднює. наприклад, вірш «епіталама» м. вороного промовляє: «поспішайте від життя взяти все і все віддати! ». о. олесь у свою чергу лірично закликає: «цілуй, цілуй, цілуй її, - знов молодість не буде! ». обидва автори наголошують на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй поезії.       отже, в ліриці о. олеся і м. вороного чимало спільного. зокрема спільні теми, мистецькебачення, світогляд. однією з головних моделей у творах цих письменників можна вважати імператив (наказовість).