Твір невеликий роздум на тему "чим вимірюється дружба"

Багато є скарбів: і матеріальних, і духовних. кожна людина на своєму життєвому шляху прагне знайти щастя, що вважається найбільшою неперехідною цінністю. щастя буває різним. для одних щастя — гроші, розкіш. інші його бачать у сімейному житті, хтось — у повсякденній роботі. це все важливо мати. а чи не найголовніше мати надійних друзів? філософ, людина великої мудрості, г. с. сковорода навчав: "друг вірний — захист міцний". справді, як важливо, коли в горі чи радості поряд є той, хто розрадить чи розділить з тобою радість: є дружби різні. тож одна шампанським піниться в бокалі, її випиваєш до дна без радості і без печалі. а друга — без пустих прикрас, ознаки маючи суворі, духовно підіймає нас у добрій радості і в горі. в. михайлюк. "є дружби різні" майже всі люди важко переживають самотність. кожен, хто відчуває самотність або вважає, що люди його не люблять, що він не користується такою популярністю, як інші, повинен усвідомити: людські стосунки — це обмін цінностями. навіть у стосунках між двома людьми необхідно, щоб кожен з них робив певний внесок для їх підтримки. якщо з таких стосунків користь має лише одна сторона, то, зрозуміло, що з часом друга втратить до них інтерес. звичайно, користь у такому випадку не можна розглядати як матеріальну вигоду. дружбу не треба плутати із приятельськими стосунками. спілкування з друзями збагачує людину духовно. кожен шукає в другові важливі для себе риси. з однією людиною ми підтримуємо зв'язок тому, що вона вміє цікаво говорити, від другої ми дістаємо важливу інформацію, третя має приємну зовнішність і поведінку, четверта — оптиміст і вміє підбадьорити, п'ята завжди готова дати добру пораду. мабуть, у друзях ми шукаємо риси ідеалу людини. буває й так, що з часом у людині, яку вважав другом, розчаровуєшся. що ж діяти в такому разі? г. с. сковорода наставляв своїх учнів: "похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні". дружба не терпить егоїзму. є люди, які у стосунки між друзями не роблять ніякого внеску. зрозуміло, що мало хто поважатиме таких людей, а намагатиметься обмежити зв'язки з ними, звести до приятельських. люди іншого типу втрачають друзів і симпатії своїх знайомих через нетактовність, адже контакти з такими нікому не приємні. нерідко це люди злосливі, в'їдливі, такі, що кепкують з інших. хто ж буде дружити з такими? деякі особи не користуються повагою через те, що їх не цікавлять інші люди. вони весь час говорять тільки про себе, а якщо хтось захоче висловитись, то не слухають, перебивають, знову заводячи мову про себе. таким теж легко залишитись самотніми, втратити друзів: коли тебе забуде рідний брат, махни рукою, плакати не варт, коли тебе забуде друг — подумай, що сталося, що він тобі не рад. д. павлцчко. "коли тебе " у дружбі треба вчитися бути людиною. і хоч ніхто не застрахований від помилок, головне — уміти їх помічати в себе. той, хто прагне до самовдосконалення, до самоосвіти, приваблюватиме да себе інших людей, легко знайде друзів. усім хочеться бачити своїм другом вірну і щиру, духовно багату, всебічно розвинену і красиву людину, людину гуманну, з відкритим серцем, вогником у душі. яку пораду дати тим, хто шукає друзів? пам'ятати, що найвірніший друг — це мати, яка ніколи не зрадить, не проміняє свою дитину на найкоштовніше, готова життя віддати, щоб у скруті найдорожчій людині — синові чи доньці.

Объяснение:

Сюжет: засідання «чорного трибуналу комуни» у «фантастичному палаці» (будинок розстріляного шляхтича) — ухвалення одного й того ж вироку: «Розстрілять!» (без адвокатів і прокурорів) — увечері вдома мати «Я» заспокоює розтерзану душу «м’ятежного сина революції» — одного дня «чорний трибунал» ухвалює вирок розстріляти черниць за антиреволюційну агітацію — серед них «Я» упізнає свою матір — щоб довести відданість революційній справі, «Я» власноруч застрелив свою матір. Композиція: ліричний заспів і три частини; розповідь ведеться від першої особи; поєднання картин-марень і картин моторошної реальності. Кольори: темні ночі, чорний трибунал революції, апарат військового телефону тягне печальну тривожну мелодію, канделябр тускло горить, у городі — тьма, північна тьма, холодна трясовина, заграва, гарматний гул, палахкотять блискавиці, хмари пилу, які покривають мутне вогняне сонце; сонце — мідь і неба не видно, мутна курява над далеким небосхилом, зелено-лимонна безвість мертвої дороги.

мені дуже сподобався роман пантелеймона куліша «чорна рада». приваблює в ньому зображення історичних подій, різнопла- новість та глибина  чоловучих  образів, кожний з яких є носієм яко­їсь певної авторської ід«ії. проте особисто для мене цікавими були майстерно виписані письменником жіночі образи, які також вико­нують важливу роль у розкритті авторської ідеї.

як відомо, жінки в україні відігравали не другорядну роль, вони брали участь у чоловічих розмовах, могли щось порадити у справах, вирішити суперечку. дівчата були слухняними донька­ми, але самі обирали майбутніх чоловіків, могли постояти за свою честь. саме такими і зображує куліш жінок у «чорній раді».

з перших сторінок твору автор говорить про череваниху та її доньку лесю як про дбайливих, гостинних господинь, охоронниць вогнища: « ж усе скрашала собою так, що вже справді годилось би сказати: «у хаті в неї, як у віночку, хліб випе-

 

чений, як сонце і сама сидить, як кві а сама череваниха була пані ввічлива і знала, як до кого з речами обернутись». це повністю відповідає морально-етичним нормам поведінки україн­ців, а лесю автор зображує у дусі народнопісенної творчості: «і що то вже, як хороше вдасться! чи заговорить, чи рукою поведе, як піде по хаті — усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить*.

леся череванівна вродлива дівчина, та це не робить її гордови­тою, пихатою. дівчина має уславленого, заможного нареченого, але не вихваляється його ім’ям, навпаки, вона дуже скромна, добра, чуй­на і сором’язлива. її мати також не розголошує ім’я доньчиного нареченого, відомого наказного гетьмана сомка, але з її поведінки закоханий петро шраменко відразу зрозумів, «що череваниха б’є на якогось іншого зятя».

звичайно, як і кожна мати, череваниха хотіла віддати свою єдину дитину за гарного та заможного чоловіка. і леся також лю­била сомка за його розум, відвагу, відданість рідній землі, та дівчи­на швидко зрозуміла, що особисте щастя цікавить його куди менше, ніж щастя україни. розумом дівчина ще могла це прийняти та погодитися з таким станом справ, але ж дівочому серцю так хоті­лося уваги та ніжності з боку коханого. а коли з рук відчайдуха кирила тура її врятував не коханий сомко, а петро шраменко, лесині почуття кардинально змінюються: «небога леся то весе­литься серцем, то тяжко сумує, як згадає, що мусить одна-одненька тратити молоді літа у гетьманській світлиці гетьман він на всю губу, пишен і красен, да не згляне й не заговорить так од серця, як той петрусь». не хотіла леся порушувати даного сомку слова і вже скорилася своїй долі, та все вийшло не так, як гадалося: слав­ний козак, наказний гетьман яким сомко був страчений, а петро побрався з череванівною. такий фінал здається мені символічним — автор ніби дарує надію на зміни до кращого, адже в часи безвладдя, розбрату, руйнації великої країни залишається міцною і непоруш­ною частинка цієї держави — родина, а значить може відродитися і держава. символічним є і те, що у світі чоловіків з їхніми супереч­ками, боротьбою за владу та війнами саме жінкам під силу зберег­ти злагоду та добробут родини, і це вдало показав п. куліш у рома­ні «чорна рада».

подробнее:   жіночі образи у творі п. куліша «чорна рада* - 9 клас - українська мова та література - сочинения | зно