Нужен самый короткий стих, м. рильского

Сколь чуден мир! простор белесо-синийи солнца золотой небесный свет.благословляет дух ширококрылый                            мир, краше коего здесь нет.над головой узор ветвей тончайших,и взгляд твой робок, точно первоцвет,трава, проросшая через гранит молчащий,и память о проказах детских                             мир, краше коего здесь нет.иль ангелы зажгли нам эти свечиво мраке прожитых в страданьях нами лет,иль сами приняли мы всей душой калечной                            мир, краше коего здесь  

Відповідь:

1. «Сивий, вусатий і кругло-товстий, любив походжати ранками по базару – у широких смугастих штанях, у довгій, ледь не до колін, синій косоворотці, підперезаній крученим шовковим поясом з білими китицями. На ногах у нього були величезні жовті черевики".Опис аптекаря діда Бочонка.  

2. «...босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в діжурці » - Климко

3. «Був машиністом великого паровоза ФД ходив із залізною скринькою у руці, зморений очима й усміхнений . Мав шкіряний картуз з білими молоточками, від якого на лобі лишався червоний тугий пружок, що ніколи не встигав зійти до наступної зміни» - дядько Кирило

4. «Неголене зморшкувате обличчя, товста обвисла нижня губа і високо підняте плече з карабіном на реміняці» - старий солдат-чех

5. «Вона стояла з немовлям на руках, притиснувши до себе разом з немовлям трояндову, мов тисячі троянд, сукню Маленька, бліда дивилася на бороданя широко розплющеними очима Одна її брова, поторкана золотом од ранкового сонця, напружено піднялася вгору і дрібно-дрібно тремтіла» - вчителька Наталя Миколаївна

6. «Маленьке-маленьке личко, біле, аж крейдяне, і щільно заплющені повіки, що здригалися від сонця, а губенята не червоні, а синюваті, ожинові, невпинно ворушились, наче шукали щось»- донечка Наталі Миколаївни Оля

7. «... низенький, сухоплечий, у ватяних штанях, вовняних шкарпетках і гострих шахтарських чунях» - дідусь Зульфата- Муса Шафарович Гарєєв

8. «... якийсь вурка йде з торбою за плечима, худий, брудний, босий, а великі сині очі , червоні по білках, так і нишпорять» - Климко

9. «Весела, рум’янощока , очі сміються..., у руках тримала жовте глеченя з квітками по боках , над вінцями в нього біліла шапочка молочної піни» - тітка Марина

10. «Бліда, з величезними карими очима, у яких аж кричала безпорадна мука од страху, зібгала хустку тремтячими пальцями і сховала її під полу жакетика..., затулила обличчя руками й заплакала» - дівчина-заробітчанка на базарі

11. « Дядько сидів просто на землі, обгорнувши ноги старою сукняною ковдрою. На скронях йому густо висіялася кучерява розсадка сивини , а лице було все в зморшках . І в кожній зморшці, здавалося Климку, чаїлася добра, лагідна усмішка» - безногийшвець на базарі

12. «Стояв у вагоні простоволосий, без зброї, у довгих, по самі лікті, шкіряних рукавицях. Обвів ліхтариком усі кутки розставивши ноги і згасивши ліхтарик, і раптом крикнув, як вистрілив» - німецький солдат, який вигнав людей з  вагонів

Пояснення:

Ха-еФ пішов разом з дітьми, які відвідали печеру у Львові. Учителька поставила Соломійці за цей твір "гарно" із знаком оклику..

На перерві дівчата вирішили малюнок з Ха-еФом покласти Богданкові у портфель.

Богданко довго не брався за уроки, тому не бачив Ха-еФа й дуже цінувався, почувши його голос. Хлопці посперечалися, хто краще і грає на комп'ютері, почали грати й Ха-еФ програв, тому одержав завдання написати оповідання.

У його третьому життєписі йшлося про те, що Хлопчик-Фіґурка жив у пам'яті комп'ютера і боявся, що його може з'їсти вірус. Тоді хлопчик Богданко попросив татка, щоб той видрукував Хлопчика-Фігурку на папері. Обвів його кольоровими олівцями, і тепер Ха-еФ мандрує по світу, задоволений сам собою.

Объяснение: