Аналіз вірша "лебеді материнства" василь симоненко

Автор:   в. симоненко рік:   1981 (вийшов друком) літературний рід:   лірика жанр:   ліричний вірш (колискова) вид лірики:   громадянська провідний мотив:   любов до матері й батьківщини. віршовий розмір:   хорей тип римування:   суміжне форма оповіді:   монолог тема «лебеді материнства»:   відтворення материнського співу над колискою дитини, в якому висловлюється тривога жінки за долю сина, чистоту його душі. ідея «лебеді материнства»:   уславлення материнської любові, яка буде її дитину протягом життя; мати, як і батьківщина, єдина, неповторна для кожної людини. основна думка  «лебеді материнства» можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки батьківщину. художні засоби  «лебеді материнства» поет визбирав із золотих розсипів рідної мови образні словосполучення (метафори, епітети, порівняння), вдихнув у них таку магічну силу, таку чарівність незвичайну, що й ми, читачі, проймаємося тим дивовижно казковим світом, своєрідним теплом, у якому виростає син. повтор: можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки батьківщину. епітети:   «білява хата», «лебеді рожеві», «тихі зорі», «золоте сузір’я», «хмільні смеркання», «сиві очі». метафори:   «мріють криками… лебеді», «темряву тривожили… півні», «танцювали лебеді», «заглядає в шибку казка», «лебеді… лоскотали марево», «…будуть мандрувати очі материнська і білява хата», «прий- дуть верби і тополі», «стануть… листям затріпочуть… душу залоскочуть». порівняння:   «лебеді, як мрії». інтонації:   щирість, відвертість, довірливість, таємничість (досягнуто алітерацією звуків р, л).

Любов  —  радість,  любов  — джерело натхнення. споконвічна тайна людського буття. і щасливий той, хто спізнав у своєму житті силу цього дивного почуття. від ярославни, від «слова о полку ігоревім» через народний епос, поезію середніх віків і класику вічна тема любові прийшла до нас. серця під впливом божественного почуття несуть дар життя і поезії… петрарка, шекспір, шевченко, пушкін, франко, леся українка, сосюра, павличко, ліна костенко… людина, серце якої не плакало від солодкої муки, душа якої не боліла коханим ім’ям, не може зрозуміти цього прекрасного почуття. а якщо бог нагородив її цим неоціненним скарбом, то народжується диво-поезія, якій судилося стати безсмертною. і не один закоханий повторював печальні франкові слова, де і «розпука», і «невтишима тоска», де «любов… плаче так гірко». кохання робить людину красивішою, облагороджує її. у душі виникає щось незбагненно-животворяще, народжується світ краси і величчя. це любов водить сонце і світила, цс вона є володаркою усього досконалого, «любов душ. — це лад, це ум природи», — стверджують поети світової класики. любов омиває наші серця цілющим дощем, ростить добро і завше стверджує в людині людське, вивищує нас над злом. любов дарує хвили: ч радості, дарує світло і тепло. і ніхто не в силі від неї відмовитися, не прийняти її.

Упершій половині xiii століття монголо-татарські орди, очолювані батиєм, захопили київ і попрямували через карпати в угорщину. вояка батий вогнем і мечем плюндрував землю галицької русі. але мужньо боронився український народ. про один з епізодів героїчної боротьби наших далеких предків із монголо-татарською ордою розповідає іван франко в повісті "захар беркут". служіння народові було метою життя дев'яносторічного захара. усе своє життя віддав він громаді. дізнавшись про наближення ворога, захар радить тухольцям не просто відбити, а розгромити монголо-татарів. старого беркута хвилює не тільки небезпека, що нависла над тухлею, а й та небезпека, що загрожує сусідським селам. то ж, заручившись сусідською , послухавши поради захара, громада вирішує розгромити ворога в тухольській долині. саме в цю складну хвилину старий беркут отримує звістку про те, що його син максим живим захоплений у полон. захар не йме віри дим словам: максим краще дасть себе порубати, ніж віддасться в неволю. але максим боровся сміливо, і лише підступом та силою вдалося взяти його та закувати в залізні пута. на душі в захара беркута туга та тривога: небезпека загрожує громаді, син у полоні, як воно буде? та чи здобудуть вони перемогу? сама природа ніби передчуває біду: ревуть тури, виють вовки, навіть земля глухо стугонить. захар беркут усвідомлює свій обов'язок ватажка навіть тоді, коли боярин тугар вовк пропонує тухольцям випустити монголів із долини, а за це віддати полоненого максима живим. люди розуміють, який біль крає зараз батьківське серце захара, і пропонують прийняти пропозицію. але старий беркут у цей час — насамперед громадський ватажок. він відмовляється, тому що звільнені монголи обов'язково підуть нищити сусідів, які зовсім не готові до бою й зазнають ще страшніших втрат. захар підкорює батьківські почуття громадським інтересам і твердо відповідає монгольському посланцеві: "або ми всі загинемо, або ви всі — іншого вибору нема". у героїчній боротьбі тухольцям пощастило розбити монголо-татар, та залишилася ще купка ворогів, які потопали. серед них були ворожий воєначальник бурунда й максим беркут. вороги просять відпустити їх в обмін на життя молодого беркута. і цього разу захар незламний. приборкавши батьківські почуття, він розуміє, що звільнені монголи не простять загибелі свого війська й наведуть на тухлю ще більшу силу. "нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю! " — каже старий беркут і своєю рукою посилає величезний камінь у купу ворогів, де був і його син. але не витримало серце батька: захар "тремтів, мов мала дитина, і, закривши лице руками, ридав тяжко". його можна зрозуміти. але в грізний для народу час старий беркут показав надзвичайну твердість, стійкість, силу духу. у своїй останній промові перед громадою захар беркут зазначає, що тухольці перемогли не лише завдяки зброї, а й за мудрості, згуртованості, дружби. слова старого беркута звучать як заповіт нащадкам: "доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас". іван франко втілив в образі захара беркута мудрість народу, його прагнення жити в злагоді та мирній праці. своєю повістю великий каменяр закликає нас любити свій народ і свою країну, яка стільки страждала, а ще більш за все цінувати згуртованість і єдність, які роблять будь-яку громаду непереможною.