Іть будьласка написати невеличкий твір на тему: мої роздуми під час читання поеми наймичка. іть мені дуже терміново!

Утворчості т. г. шевченка багато уваги приділялось і долі жінки: їх безправність, беззахисність, трагізм долі - завжди хвилював поета. можливо, тому, що рано пішла з життя його матір, можливо, тому, що доля коханої оксани тяжко зранила душу поета, можливо, тому, що була тяжкою доля його сестер.             у поемі "наймичка", яку поет написав 1845 року, розповідається про долю ганни - матері, яка не в змозі виростити сама дитя, підкидає сина багатим бездітним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути біля своєї дитини, хоч і не маючи можливості сказати, що вона його мати.             коли в класі вчителька читала цю поему т. шевченка, було тихо, всіх схвилювала доля ганни.             слухаючи поему, я була вражена силою материнської любові. як же вміла ганна глибоко любити, яку мала велику силу волі! адже вона ніколи не думала про себе - всю себе віддала синові. ганна любила сина мовчки, і він відчував її любов, дивуючись із почуттів сторонньої, як він вважав, жінки.             мені боліло серце, коли ганна відмовилася бути за матір маркові на весіллі, хоча й розумію, як би їй це було нестерпно.             коли читали рядки поеми про останнє повернення ганни з києва, я була схвильована тим, якою доброю жінкою була ганна, як вона любила не тільки марка, а і його дружину, і його дітей. мені здасться, що якби ганна розповіла маркові раніше, що вона - його матір, то все у них було б добре. я впевнена, що марко зрозумів би свою рідну матір, більше того - він захоплювався би нею, її вчинком.             останні рядки поеми не можна слухати без сліз. усе життя мріючи сказати маркові, що вона його матір, в кінці поеми, лише перед самою смертю, ганна відкриває таємницю синові:                         " мене! я каралась             весь вік в чужій хаті             прости мене, мій синочку!             я твоя мати".             та й             зомлів марко,             й земля задрижала.             до матері -             а мати вже спала!                         жертовність ганни-матері, її безмежну материнську любов т. шевченко підніс до найвищих надбань людства. поет низько схилявся перед образом матері, яка оберігає своє дитя.             під час читання поеми у мене наверталися на очі сльози - сльози від захоплення образом ганни, її великим люблячим серцем. маркові, я впевнена в цьому, дуже поталанило. бо й сьогодні, на жаль, є діти, які ніколи не зві такої сили материнської любові. я сиділа мовчки й думала, чому ганна - мати-покритка, кріпачка, знайшла вихід для себе, для своєї дитини, чому ж сьогодні є матері, які відмовляються від своїх дітей? чого ж бракує цим матерям? і ви знаєте, я знаю чого - їм бракує вміння любити, бракує материнської любові.

Життєвий шлях чіпки сповнений крутих поворотів, підйомів і падінь. природно, що й внутрішній світ цієї людини складний, суперечливий: добре, гуманне в ньому сплітається з недобрим і навіть лихим, як сплелася в ньому кров панська ляська й селянська українська. чіпка зростає у невимовних злиднях, в атмосфері недоброзичливості й ворожості з боку односельців. чіпка-байстрюк ще в дитинстві зазнає моральних кривд, поневірянь у наймах. у парубочі роки чіпка стає на «слизький шлях» через те, що судовики обманом відібрали в нього землю. чіпка втратив не лише землю, а й віру в добро, в справедливість. у його серці запеклася зневага до тих, хто вершить долю людей. остаточно на шлях розбійництва чіпка стає після виведення його з членів земської . як зазначав о.білецький: «чіпка в кінці роману перетворився на бузувіра, вбивцю, у вчинках якого зовсім зникає ідея, що штовхнула його на цей шлях». кров невинних жертв невитравним тавром заплямувала душу чіпки. таким чином, панас мирний та іван білик на прикладі образу чіпки вареника показали моральне виродження і духовну деградацію українського народу.

Климко отямився, ледь-ледь відкрив очі і побачив, що поруч із ним сидять: Зульфат, дід Гареєв та Наталя Миколаївна. В очах Климка все пливло, і він відчував сильний біль у правій частині грудей. З очей Наталі Миколаївни покотилися гарячі сльози, вона обережно погладила Климка по голові. З годом рана на груді хлопця загоїлась, але там залишився шрам. Він завжди буде нагадувати Кимкові про минуле.

Ось вже минуло 2 роки. Климко, як нічого не було, сидів біля вікна нової хати і згадував минуле. Він пригадав усе, що з ним відбулося. А найбільше він згадував свого дядька Кирила і тітку Марину. Климко піднявся зі стільця, дістав дядькову діжурку, сумно поглянув на неї і поклав у шафу. Потім хлопець вирішив написати листа тітці Марині: ''Люба тітонько Марино, це я, Климко. Я сподіваюся, що ви пам`ятаєте мене. Зі мною все добре. Живу я гарно, у новому дерев`яному будинку разом із Зульфатом, його дідусем, моєю вчителькою та її двохрічною донькою. Я дуже хочу дізнатися, як живеться Вам. Сподіваюся, що ми скоро зустрінемось...'' В цей час до кімнати зайшов Зульфат і покликав Климка до столу, бо вже був час снідати. Так закінчилася історія про Климка.