Продовження до твору є. гуцало сім*я дикої качки

Юрко вже їхав з сім*єю.він сумнівався,що дівчинка прийде до нього.і ось юрко несподівано закричав,щоб батько зупинив машину,батьки були наполохані. -що сталося? -запитали вони.     але хлопчик вже не чув їх.він був досить далеко від машини.через заднє вікно автомобіля юнак побачив тасю,яка на велосипеді намагалася наздогнати сім*ю хлопчика.ось тася і юра зустрілися.він наче був на неї ображений,але в душі розцвів і зовсім не злився на дівчинку.вони довго розмовляли.і домовилися на наступне літо зустрітися.     пройшов час.друзі закінчили ще один рік навчання.юра приїхав у село і зустрівся з тасею.вони були радісні і зачаровані.ось так дружба заполонила їх серця.в подальшому вони разом виховували сім*ю дикої качки.юра і тася були щасливі! р.s.вибачаюся за помилки,немаю часу писати.мій твір був у тричі більший.

      до старого  лісу завітала весна. прокинулися   проліски,   а за   ними,   позіхаючи ,   визирнули    підсніжники.  вони зраділи весні, зібралися в коло і закружляли у веселому танку.           по     стовбурах     дерев   сонячні   зайчики.    наче граючись, вони бігли   один    поперед    одного,    а маленька    білочка     намагалася     їх упіймати. впіймає, а він вистрибує і біжить далі.        чує   білочка , хтось   сміється знизу. глядь, аж то зайчик за нею спостерігає. - з чого ти смієшся, зайчику ? - питає білочка. - гра в тебе весела,- відповідає той. - можна і мені з тобою пограти? - звичайно, можна, удвох навіть веселіше! - відповіла білочка.          вона стрибнула на землю і вони разом   почали ловити сонячних   зайчиків.

Моїм улюбленим моментом був момент, коли  оповідається, що влітку, коли  гроза знищила весь урожай, і юнак був дуже злий то до нього  з’явився капуш і сказав, що він — людина, повинен боротися, пізнавати, шукати правди у трьох коренях — у землі, у небі й у самому собі, в своїй душі. хоче осідлати хмару, бути планетником — хай спробує! після зливи почалася спека, все горіло. юнак вирішив викликати дощові хмари. і в нього це вийшло!   цей момент мене дежу здивував, і я почал(а) навіть вірити у такі чудернацькі речі. планетник весь час працював — відводив зайву воду, садив дерева, сіяв, орав. усе село по ньому звірялося. умів усе — ковалював, шив, лікував худобу, дітям робив іграшки. одним словом мені дуже сподобався цей персонаж своєю добротою та величезною вірою. вірою в надприродні сили! мені дуже хотілося бути схожим(жою) на нього.