Кажіть будь ласка які епітети і метафори є у творі тореодори із васюківки

- борець за правду. але чiтко виявляється i слабкiсть характеру чiпки, бо коли в нього незаконно вiдiбрали землю, вiн зламався, втратив вiру в справедливiсть, вирiшив, що нема в життi щастя. чiпка став пропивати все, що заробив власною працею, завiв собi друзiв-розбишак.та ось незабаром добре в чiпчинiй натурi змогло взяти гору, перемогти, i вiн, помирившись iз матiр'ю i одружившись iз коханою дiвчиною, починає нове життя, завдяки своïй працьовитостi стає заможним чоловiком. радiючи за сина, мати нiби , але щастя тривало недовго. не витримавши другоï кривди, яку заподiяли йому пани пiсля виборiв у земство, чiпка пiд впливом "лихого товариства" повертається до розбiйного життя, i тепер уже назавжди. спотворення чiпки як людини, його "кривавi" вчинки в боротьбi за "правду", знищення ним невинних людей до страшних наслiдкiв. не витримавши такоï "боротьби за правду", галя повiсилась, а стара мати мусила викрити владi свою дитину. у такому трагiчному життi чiпки винен не тiльки суспiльний лад, який зробив його жорстокою, злою людиною, а й вiн сам. чiпка був винен у тому, що не зумiв скористатися добрими i став на лихий шлях, перетворившись на злодiя-зарiзяку.взагалi, в образi чiпки панас мирний показав, як важко знайти справжнi шляхи для боротьби з гнобителями i кривдниками, як часто цi пошуки призводять до знiвечення людського характеру, спустошення душi.

осінь. ліс. листя шурхотить під моїми ногами. я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. і світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. євген плужник у поезі «вчись у природи творчого спокою» радить кожному: вчись у природи творчого спокою в дні вересневі. мудро на землі. як від озер порослих осокою, кудись на південь линуть журавлі. і справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: бо я дивлюсь і бачу: все навіки на цій осінній лагідній землі, і твій слідок малий такий великий, що я тобі й сказти б не зумів саме тому максим рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: поете! живемо в пустині серед каміння та людей, і тільки мак небесно-синій – єдина втіха для людей. краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. кохання. скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії павла тичини «ви знаєте, як липа шелестить»: ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? — кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, кохана я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.