План до поеми сон? ? напишіть будь-ласка!

1. філософсько-ліричний вступ шевченко розкриває типи правлячої верхівки 2. шевченко летить в україну 3. шевченко летить над сибіром 4. ліричний герой прилітає в петербург 5. ранок у царських палатах.

- привіт, сашко! який же я радий тебе бачити!

- привіт, іване! нарешті зустрілися! як ся маєш? як справи? ви вже перебралися до нової квартири?

- все добре! так, перебралися. лише вчора! стільки клопоту з тим переїздом, увесь час був зайнятий. спочатку речі складав, потім з батьками викидали все непотрібне, потім викликали вантажівку, щоб поперевозити все. а потім у новій хаті розпаковували та розставляли речі по місцях наново.

- о, це нелегка справа. ти не виходив на вулицю майже тиждень!

- ось так вийшло. скучив за тобою!

- я теж. ходив на прогулянки з приятелями, та без тебе все не так цікаво.

- дякую, друже! ну, тепер будемо бачитися часто, як завжди. до того ж тепер ми майже сусіди, тож зможемо залишатися один в одного до пізнього вечора.

- це просто супер! ну, а як тобі нова оселя?

- мені подобається! вона значно просторіша, ніж попередня, в мене велика власна кімната, де можна дивитися фільми, слухати музику, і ніхто не заважатиме. до того ж, мені страшенно подобається вид з дев’ятого поверху – вся околиця як на долоні!

- о, як цікаво! радий за тебе!

- знаєш що? приходь сьогодні ввечері в гості, я тобі все покажу та розкажу.

- добре! в мене теж накопичилося безліч новин для тебе!

Марічка гутенюк   — кохана івана. познайомилася з іваном ще з малечку. поетична душа, складає і співає пісні, в той час як іван грає на флоярі. передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. згодом, коли іван пішов в найми, гине в  черемоші  під час повені. цитатна характеристика : тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:           — ні в мене є другі май ліпші». «марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись» «сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. марічка любила, коли він грав на флоярі. задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки» «марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба,— співанками. вона їх знала безліч. звідки вони з'явились — не могла б розказати. вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по марічка і сама вміла складати пісні». «як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. а як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить і тільки співати залишу».