Твір (сімейні відносини клима джури) за твором ттб таємне товариство боягузів

Михайлик — простий сільський талановитий хлопчик, син бідняків. він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. батько михайлика — лицар-хлібороб.  в образі панаса дем’яновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. все життя своє батько працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає, і на світі держить його і сім’ю. таким чином, першовідкривачами краси життя виступають потомственні хлібороби. мати михайлика —  це образ духовно багатої, красивої, трудящої жінки-селянки.  ганна іванівна — берегиня родинного добробуту і злагоди. дід дем’ян — представник старшого покоління стельмахів. бабуся — проста селянська трудівниця люба — подружка михайлика, вона добра, щира, чуйна. дядько себастіян — перший учитель і наставник майбутнього письменника, був голова комбіду. він другий батько для михайлика. дядько микола — великий життєлюб.  це — втілення народного оптимізму. дотепний жартівник жив хоч і бідно, зате весело.

  духовне і тілесне у людині  уявлення про тілесне і духовне зазнали в історії культури значну трансформацію.  античність, яка залишила у спадок мистецтво турботи  про себе, високо цінувала здорове і красиве людське  тіло, що стало не природним, а  культурним, наділеним суспільно значимими символами. зовнішність, манери, жести, одяг - усе це свідчило про походження і становище людини і виражало його ставлення до системи громадського порядку. стародавні суспільства взагалі надавали значення не стільки тому, що думає або переживає  людина, скільки  того  як він поводиться.  середньовіччя, навпаки, надмірно інтенсифікувало дух і культивувало не стільки турботу про тіло, скільки турботу про душу, в рамках якої вироблялася складна  психотехніка  стримування афектів і потягів. у нових суспільних умовах все більш важливим ставали  бажання, наміри і думки людини і тому  контроль  за пристрастями душі ставав серйозною суспільною проблемою. її рішення взяла на себе  релігія, ефективно використала для цього процедури покаяння, що діють на основі ретельних класифікацій гріхів. у  новий час  основної  антропологічної  константою зробився  розум, сприяє зростанню самодисципліни, стриманості, передбачливості та далекоглядності людей.  у класичній  філософії  людина  вважалася  господарем  власного я, здатним керувати душевними пристрастями і тілесними  бажаннями  на основі розуму. разом з тим безліч мимовільних дій, незрозумілих фобій і  неврозів  свідчили про те, що вчинки людини визначаються не тільки раціональними суспільними нормами, але і  несвідомими  афектами, потягами і бажаннями, які з причини їх не моральності витісняються зі свідомості, але залишаються при цьому сильнодіючими мотивами поведінки і викликають або осуджені суспільною мораллю проступки, або у разі придушення цих бажань до найсильнішим нервових розладів.  критика  метафізики розуму і реабілітація  несвідомого  фрейдом може зрівнятися з коперніканської  революцією, що перетворила землю з центру всесвіту в рядову планету сонячної системи. архіпелаг несвідомого, дослідженням якого займався  фрейд, виявився великим, і дуже своєрідним. для його вивчення виявилися малопридатними класичні методи рефлексії. вони були трансформовані або замінені психоаналізом. однак у фрейда ще збереглися багато застарілих  моральні  оцінки несвідомого як зосередження всього порочного і аморального. к. юнг спробував звільнитися від тиску цих догм і