Порівняти твори григорія косинки і миколи хвильового

Григорій косинка і микола люди однієї епохи, талановиті письменники, великі майстри художнього однак у кожного з них (а так буває завжди! ) своя доля, свій шлях до визнання, своє світорозуміння та своє сві закономірність, що не потребує доказі у центрі уваги обох письменників — людина, здебільшого та, що опинилася на роздоріжжі революції. що характерне для григорія косинки? обґрунтую відповідь на запитання, орієнтуючись на новелу «мати», написану в 1925 році. головний герой новели — андрій, сільських хлопець, що має, мабуть, поза політичну позицію. згадаймо деякі епізоди з новели. їдучи за лікарем, він (андрій) потрапляє у бойову смуту: поляки мобілізують підводи. юнак не хоче опинитися серед них, він «пускає коня вподовж переляканого села на всю прить» і зустрічає трійку польських кавалеристів. діалог з поляками підтверджує думку щодо його поза політичних поглядів. у нього є своя мета, як він каже, постанова: до матері лікаря, а всі ті, з ким він зіткнувся вночі, просто вороги, що заважають йому дістатися до зеленогаївської лікарні, «що стояла поза арміями». а ворогів треба знищувати. уже повертаючись додому, він у немилосердній люті вистрелить, і від того буде «п'яний якоюсь великою радістю перемоги». у душі андрія — постійна боротьба: добре, що поляки відступають, але ж, відступаючи, вони можуть конфіскувати коня, забрати підводу, хліб, а то й вбити. юнак нікому не хоче служити: ні полякам, ні , ні котовському; ним оволоділа лише тривога за матір. навіть про односельчан він майже не згадує, і думки щодо конфіскації більше належать не йому, а селянам, які втомилися від того, що на селі постійно змінюється влада. у цьому коловороті подій важко зрозуміти, хто наші, хто ваші, а хто свої. андрій — типовий представник того селянства, якому нелегко визначитися щодо ідеалів. однак тривога за матір — не лише тривога за родину. це й тривога за довкілля, гармонію якого порушено. одна з кращих новел миколи хвильового — «я (романтика)». основний мотив її — революція, громадянська війна та їхній вплив на пересічну людину. якщо герой новели «мати» григорія косинки має ім'я, то герой новели миколи хвильового — безіменний революціонер-фанат. він відстоює абстрактну ідею зі зброєю в руках. він — дитя своєї доби; перекладає на свої плечі величезний тягар — перебудову світу. але ж зміна формацій ється знищенням інакодумців. відповідно щоденною роботою чекіста є вбивство людей в ім'я все тієї ж ідеї, ворогів, які не поділяли світорозуміння революціонерів. мотив андрієвих дій — тривога за матір, мотив дій фаната — визволення людства, фізичне знищення тих, хто гальмує нове світле майбутнє, хто не бачить «загірної комуни». без хвилювання й сліз на очах не можна читати наступні рядки: «тоді я у млості охоплений якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її руку до своїх грудей. потім підвів маузер й нажав на скроню» який жах! син убиває рідну матір за і письменник доходить висновку: відданість ідеї роздвоює особистість, убиває почуття справедливості, добра, правди, руйнує людське «я». а якщо ти взяв такий гріх на свою душу? то вже повна деградація людської сутності. ось докази. сучасність ліричний герой сприймає як «бенкет» щоправда дикої країни. безумство і категоричність у діях — остання інстанція міркувань персонажа. він зізнається в тому, що за суттю своєю бандит, інструмент. у його міркуваннях немає нічого людського. важко зрозуміти таку людину. убивати господарів, засуджувати невинних і після цього спокійно дивитися на ці портрети й не відчувати гнів, думати про те, що «я — чекіст, але й людина» хіба можна назвати людиною того, хто фізично (і морально теж! ) знищив найдорожчу людину. хто вбивав чоловіка і жінку, які в навколишніх ситуаціях намагалися розібратися за релігії. чекіста-фаната я сприймаю як звіра, дикого, хижого, в якого немає нічого святого. він навіть не поховав матері виправдати його дії не можна. закінчити свої роздуми хочу словами м. жуменського: «небагато є у світовій літературі таких творів трагічного звучання, в яких із вражаючою художньою силою були б відтворені драматичне роздвоєння реальності та ідеалів, внутрішній конфлікт революціонера, який потрапляє у витворену революційними ідеями пастку».

Маруся чурай – «моя любов чолом сягала неба, а гриць ходив ногами по землі.» і «це – голос наш, це – пісня, це – душа» і   грицько бобренко («маруся чурай») -  «під берестечком бився ти сміливо. під зборовом також і над пилявою своє ім’я ти не покрив неславою. і тільки у бою сміливість раптом втратив ти свою».  і  «грицько ж, він міряв не тією міркою.  в житті шукав дорогу не пряму.  він народився під такою зіркою,  що щось в душі двоїлося йому.»  і «ласкавий був, розгублений і добрий. зайшов за мене, як за чорний обрій.»  северин наливайко  («маруся чурай») -  був молодий і гарний був на вроду. і жив, і вмер, як личить козаку. за те, що він боровся за свободу, його спалили в мідному бику  

Історичним документом тому що в даній повісті зображено багато деталей відомого походу князя ігоря , а також деталі звичайного життя та побуту київської русі , що є історикам краще вивчати та розуміти ті часи , та несе в собі велику цінність , як літопис. художнім твором тому що "повість минулих літ" можна також зообразити як одне з найперших українських оповідань. цей твір читають не тільки з метою пізнати історію , а й просто прочитати про героїзм князя , що несе в собі вже художній , а не історичний сенс.