Характеристика осташа та соломії в цитатах

Цитатна характеристика. (соломії)   «далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік,і панщина, й життя моє безщасне…пропадай воно все пропадом… піду і я світ за очі… все ж за тобою хоч серцеві легше буде…»-  «серце нило в соломії од жалю й тривоги. їй легше було б, коли куля потрапила до неї».-  «соломії ставало моторошно. «брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в лице злому морокові,— вік мій… він буде жити… його не дуже поранено… адже він стільки пробіг…»»-  «зате вона почула вогкий холод, що проймав її наскрізь. та вона не хотіла виймати з-під голови в остапа своєї одежини і тільки скорчилась, щоб хоч трохи зігрітись… він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому загинути…»-  вона не мала часу на обережність — комиш бив її по лиці і навіть скалічів ногу. та то були дрібниці. коли б швидше знайти остапа, вона тоді знов подасться на розвідки, тільки не буде такою дурною, не забуде значити дорогу.-  «соломії не так жалко було себе, як остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. їй жаль стало молодого змарнованого життя…»-  «ні, вона не хоче гинути отут! як тільки на світ займеться і можна буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю. вона знайде там людей, оддасть їм усі свої гроші, що висять зашиті в торбинці на шиї, і з ними обшукає плавні та знайде остапа».-  «соломія все йшла. вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди».-  «люді добрі,— благала соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… ви ж бачите — пропадаємо… чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… я вам оддячу, я вам одроблю… візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… ось нате…».-  «однак соломія не тратила надії і навіть не дуже журилась. молодість брала своє. коли вони не загинули в плавнях, коли не пропали й досі, то вже тепер не загинуть,— аби остап швидше вигоївся».-  «коли тільки річ у грошах,— вона заставить себе, а роздобуде їх. вона від рота відриватиме кожен шматок, кожен день складатиме на викуп».-  «соломія була певна, що не дозволить перевезти остапа за дунай. як це станеться, що вона зробить, вона не знала, але певність у тому зростала в ній з кожним днем. вона ладна піти на видиму смерть, коли цього треба». -  «приходить смерть. але вона не дасться. вона має сильні руки, а до берега недалеко. вона чує за собою якісь крики, остапів голос, та їй не до них. вона мусить поспішати ся, поки не змерзло тіло… дикі невгамовні сили життя встають, і пруться, і розпирають груди, зростають у лютість… усі сили добути… всю теплу кров… усю волю… ось ближче до берега… ось берег видно… а там так гарно, там сонце сяє, там зелено, там небо синє, там радість, життя… душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня. вона сковує його залізом, обвішує камінням, обхоплює холодними руками…все тяжчим і тяжчим стає воно, все глибше і глибше пірнає у воду…»

не дуже часто серед моїх однолітків жваво обговорюються літературні твори, але бувають і винятки. одним з таких виняткових поетів, які викликають інтерес не тільки у дорослих, а й у школярів, є відомий український поет василь голобородько. якщо б мені довелося охарактеризувати його творчість одним словом, перше, що прийшло б мені на думку – це слово «дивно». і це цілком зрозуміло, адже тексти в поезіях голобородька, досить дивні, незвичні і неочікувані. та не тільки тексти, усе в творах цього поета є таким самим дивним і неочікуваним. але перш за все дивує форма його поезій, яка максимально наближена до білого, вільного вірша. і хоча у цих віршах немає рими, але дуже добре простежується їх темп, який може раптово змінюватися, як змінюється темп у музичних композиціях. та й образи, які створює голобородька теж дуже несподівані. це і слова, якими ми мовчимо на самоті, і зелене волосся дощу, і багато такого, що може зрозуміти лише людина зі щирою тонкою душею. ці образи незвичні, але дуже захоплюючі і цікаві.

на перший погляд звичайні і нецікаві теми василь голобородько реалізує у своїй творчості досить незвичайно, що перетворює їх у предмети жвавого обговорення і є до цих тем увагу. прикладом тому може бути все та ж поезія про дощ. мабуть кожен поет, та не тільки поет, а й дехто з нас, писав вірші про це природне явище, бо навіть початківці обов’язково звертаються до цієї теми. скоріш за все саме тому, коли бачиш у заголовку вірша слово «дощ», очікуєш звичного опису природи у дощ чи ще чогось банального. а ось у голобородька дощ зовсім інакший. у його сприйнятті дощем стає зелене волосся, яке плете дощова хмара. і вплітає вона туди  все, що заманеться – і самого ліричного героя, і хату поруч, і дерева навколо. а коли дощ закінчується, все миттєво змінюється. хтось, набігавшись, а хтось нассись, повертається в теплий, немов гніздо, дім, а хтось залишиться на дворі насолоджуватися пре кращим вологим повітрям. таке незвичайне бачення оточуючого світу характеризує поета як незвичайно талановиту людину, яка бачить все навколо по-своєму, людину, яка і пише по своєму, не звертаючи уваги на те, як писали до нього та як будуть писати після нього. у голобородька і дерева вплелися в дощ, і річка вплетена зелене волосся дощу, наче дівоча стрічка. читачу здається, що ліричний герой бачить якусь вищу гармонію світу, його єдність з людиною і природою, і, завдяки цьому ця поезія здається незвичайно свіжою і на здивування новою у безлічі подібних творів.

приблизно таке ж враження на мене справляє і поезія «ми йдемо», в якій василь голобородько звертається ще до однієї з традиційних тем української поезії і літератури. читаючи цей вірш, ненароком згадуєш «каменярів» і. франка. такий же самий вічний рух, такий же самий неспокій. але поезія в. голобородька «ми йдемо» – більш оригінальна, ніж твір і. франка. у його вірші відчувається постійний рух, добре відчувається динаміка слова, рух героїв, рух думки, рух рядків і окремих слів, і все це загадково та гармонійно поєднується у незвичайно експресивний твір. не менш характерна творчість в. голобородька тим, що автор створює не тільки власний ритм, а й вигадує власні слова, які втілюють в собі глибокі почуття та мають дуже виразні значення. наприклад, мені дуже сподобався вираз «тихомрійні села», який дуже добре передає атмосферу життя селян десь далеко від великих міст та сучасної цивілізації. з точку зору правопису такого виразу і навіть такого слова не існує, а ось з точки зору реально життя і тих, хто знає, що таке справжнє українське село, таке слово має право на існування. дуже влучний епітет, бо як інакше назвати наші тихі, мальовничі села? !

Народився 4 грудня 1878 року в м. білопілля слобожанщини, сумської області в чумацько-селянській сім’ї. закінчив початкову школу й двокласне училище, а у віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у містечку деркачі неподалік харкова. брав участь у випуску рукописних журналів «комета» та «первоцвіт», в яких з’являються його перші вірші. став вільним слухачем агрономічного відділення київського політехнічного інституту, незабаром через матеріальні нестатки змушений був залишити його. у 1903р. вступив до харківського ветеринарного інституту. опісля працює на дарницькій скотобійні. визначальним фактом у житті стала поїздка на відкриття пам’ятника і. п. котляревському в полтаві. творчість виразно поділяється на два періоди — в україні (1907–1918) та в еміграції (1919–1944). подорож гуцульщиною у 1912 р. збагатила поета незабутніми враженнями. у 1913 р. побував в італії. після більшовицького жовтневого перевороту опиняється за кордоном (1919). за кордоном оселяється і періодично живе в будапешті, відні, берліні, празі, видає ряд збірок, основна тема яких — туга за україною. на твори, писані павлом тичиною на замовлення партії, олександр олесь відгукнувся віршем-докором «і ти продався їм, тичино…». 22 липня 1944 року олександр олесь помер у празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина олега ольжича.